Abstract

This paper reconstructs the half-century evolution of the scientific school founded by Yuriy P. Kunchenko (1939–2006) as the development of a semiparametric methodology for non-Gaussian estimation. Its starting point is Kunchenko’s 1972/1973 candidate dissertation, where Volterra series were applied to estimating unknown parameters of random processes; the trajectory is followed through the work of his students and successors in 2006–2026. Kunchenko stochastic polynomials are presented not merely as a local research tradition, but as a coherent family of moment-cumulant procedures: the polynomial maximization method for parameter estimation, polynomial criteria for statistical hypothesis testing, and decomposition in the space with a generating element for recognition problems. The paper also accounts for the institutional structure of the school: a verified genealogy of 15 defended dissertations, international collaborations in Poland, Slovakia, and Germany, and the recent R package EstemPMM. A 2026 paper on Volterra-based processing of stochastic signals is used as a diagnostic case showing that Kunchenko’s original problem has reappeared in applied radio engineering at the level of problem structure: a nonlinear functional of a random process is used to construct an estimation or adaptation procedure. A formal bridge is built between finite Volterra models and generalized Kunchenko stochastic polynomials on vector arguments; at the same time, the MMSE/L2 criterion in the 2026 paper is separated from PMM, since the former is a covariance projection for kernel adaptation whereas the latter is a parameter-dependent moment-based procedure for estimating parameters of a process or distribution. Claims about PMM efficiency are stated conditionally: gains are expected for non-Gaussian classes where the required moments exist, the centered correlant matrix is nondegenerate, and the variance reduction coefficient is below one. The concluding research program turns the historical reconstruction into a set of testable statistical and signal-processing tasks.

Keywords: Kunchenko stochastic polynomials; polynomial maximization method; Volterra series; non-Gaussian random processes; moment-cumulant description; space with generating element; semiparametric methods; nonlinear signal processing; Cherkasy scientific school; adaptive parameter estimation; variance reduction coefficient; cumulant description perforation; second-order least squares (SLS).

1. Introduction: history as the trajectory of the method

May 26, 2026 marks the eighty-seventh anniversary of the birth of Yuriy Petrovych Kunchenko (1939, Rostov-on-Don — 2006, Cherkasy) — Ukrainian radio physicist and mathematician, Doctor of Physical and Mathematical Sciences, Honored Worker of Science and Technology of Ukraine, founder of the Cherkasy Scientific School of Nonlinear Statistical Analysis of Non-Gaussian Signals. His early work with the Volterra series is important not only as a historical fact. It already laid a way of thinking, which will later become recognizable for the whole school: the parameter of a random process should be estimated not only through linear statistics or a completely given distribution function, but through polynomial functionals that are able to use information of moments of higher orders.

That is why this article should not be read as a biographical essay or as a local chronicle of the departmental tradition. Its subject is the path of the statistical method. From Ph.D. thesis 1972/1973 to monographs 1987–2006, from parameter estimation of random variables to statistical hypothesis testing and pattern recognition, from handwritten normal equations to the reproducible R package EstemPMM — the same idea unfolds before us: non-Gaussianity is not noise to be eliminated, but a source of additional statistical information.

This review article has three objectives. The first is to reconstruct the conceptual evolution of the school on the basis of verified bibliographic and institutional data. The second is to show that the three applied branches of the school — parameter estimation, hypothesis testing and pattern recognition — are derivatives of the same formal apparatus of stochastic polynomials. The third is to explain why the recent Volterra problem of stochastic signal processing, published in 2026, in fact takes us back to the original type of Kunchenko’s formulation and at the same time opens up a modern research agenda.

Structurally, the text moves in three layers. Chapters 2–4 reproduce the evolution from Volterra’s formulation to the mature apparatus of stochastic polynomials. Chapters 5-6 show the school as an institutional and research network. Chapters 7–10 translate history into methodology: they compare Kunchenko’s apparatus with related statistical traditions, analyze the case of 2026, and build a formal bridge between the Volterra model and the stochastic polynomial. Concluding chapters identify open issues and formulate next steps.

2. Point zero: Volterra’s series in the 1972/1973 dissertation.

Kunchenko’s PhD thesis has the following initial data: manuscript dated 1972, place of defense — Tomsk State University, volume — 164 pages, specialty — 04.01.03 “Radiophysics, including quantum radiophysics”. According to the memorial article of ChDTU, the defense took place in 1973 in the specialized council at Tomsk University [7]. This ambiguity of date — typical for Soviet dissertations of a discrepancy between the year of completion of the manuscript and the year of the procedural defense — has no conceptual consequence, and hereafter we will refer to the dissertation as the work of 1972/1973.

What constitutes the intellectual context of this work? The beginning of the 1970s in the Soviet radio physics school — the period of maturity of the theory of random processes, formulated in the monographs of Pugachev, Tikhonov, Sosulin. At the same time, the Western school (Wiener, Volterra, later Schetzen, Rugh) actively developed functional series as a tool for describing nonlinear systems with memory. The point of intersection of these two lines — namely, the use of Volterra’s series to solve statistical problems, not system-identification, but parametric-evaluation ones — constitutes the subject field of Kunchenko’s dissertation.

The problem of the dissertation is posed as follows. Let the random process $\xi(t)$ be observed, the statistical characteristics of which depend on the unknown parameter $\theta$ (or the vector of parameters $\overrightarrow{\theta}$). The Volterra series allows representing the functional from $\xi(t)$ in the form of a finite-dimensional nonlinear expansion of the products of the process values at different moments in time, with kernels $h_{n}\left(\tau_{1},\ldots,\tau_{n}\right)$ carrying information about the nonlinear structure of the dependence of the observed quantity on $\theta$. The problem of estimating $\theta$ is, therefore, reduced to finding such kernels $h_{n}$ that minimize the mean square error of approximation of the statistic calculated from the sample to its theoretical value as a function of the unknown parameter. Technically, this is a system of normal equations of the type $C_{x}\cdot h=r_{yx}$, where $C_{x}$ is the process moment matrix and $r_{yx}$ is the cross-correlation vector.

In this formulation, all four elements are already present that will become the conceptual basis of the school in the following decades. First, focusing on evaluation, not on system identification: the Volterra kernel in Kunchenko does not describe a physical channel, but is a tool for obtaining parameter estimates. Secondly, polynomial approximation structure: the estimate is not based on a single linear statistic, but on the products of process values of different orders, which opens up the possibility of involving information of higher moments. Third, the moment-based nature of the description: kernel coefficients are expressed through the moments (cumulants) of the process, and not through its full distribution function. Fourth, focusing on non-Gaussian processes: for Gaussian processes, the higher cumulants are identical to zero, and the polynomial expansion loses its advantages over the linear one; all the effectiveness of the method is manifested precisely in the presence of non-Gaussian characteristics.

None of these four elements in 1972 had yet been formalized as a separate theory. Their synthesis into an independent apparatus — a matter of the next 15 years, culminating in a doctoral dissertation in 1988 and a monograph in 1987. But it is important to record: the conceptual germ of the entire future school is already present in the candidate’s dissertation. The stochastic polynomial as a mathematical object has not yet been named, the space with a generating element has not yet been introduced, the moment-cumulant description has not yet been systematized — however, the methodological setting is already set: estimate the parameters of non-Gaussian random processes through nonlinear polynomial functionals from the moments of observed statistics, and not through linear statistics and a priori distribution function.

It is this setup that has evolved in the following decades into a family of interconnected devices—and it is this that is repeatedly and independently reconstructed in 2026 by the authors of the article [6], which is discussed in § 8. Between these two points lies half a century of the school’s inner workings, which the following chapters successively unfold.

3. Transition 1973–1987: from Volterra kernels to nonlinear estimation of non-Gaussian signals

The fifteen years that separate the candidate’s thesis of 1972/1973 from the first monograph of 1987, “Nonlinear estimation of parameters of non-Gaussian radiophysical signals” (Kyiv: Vyshcha shkola, 191 p.) [8], constitute the least visible, but conceptually central period of the school’s evolution. This period covers the completion of the Tomsk stage of Kunchenko’s biography (1962–1978, Department of Radiophysics of TSU and the Siberian Physical and Technical Institute) and his Kirovohrad stage (1979–1990, associate professor, later head of the Department of Higher Mathematics of the Kirovohrad Institute of Agricultural Engineering). The period ends with the defense of a doctoral dissertation in 1988 in the specialized council at Kharkiv State University in the same specialty “radiophysics, including quantum radiophysics” as the candidate’s [7].

The documentary trace of this period in publicly available sources is fragmentary. Open library catalogs give the exact name and code of the candidate (§ 2), and allow locating the 1987 monograph, but do not preserve a complete list of articles and reports between these two dates. This is not an exceptional situation — for the Soviet authors of the radiophysical profile of the 1970s–1980s, the main publication channel was through journals, as well as through classified in-house R&D reports and conference proceedings, digitized only selectively.

Conceptually, however, the direction of the movement can be clearly traced by comparing two reference points — the candidate’s dissertation of 1972/1973 and the 1987 monograph.

In the monograph of 1987, all the basic elements that will make up the mature apparatus of the school are already present. The concept of a stochastic polynomial as a random variable, which is a linear combination of functions (power, trigonometric, exponential) from an observed random variable, with a matrix of centered correlations and the volume of the body of the polynomial as key invariants [4]. The formulation of the parameter estimation problem through the maximization of a stochastic polynomial, in which the estimates are located as the points of the global maximum of the mathematical expectation of the polynomial considered as a function of the unknown parameter. Proof of the asymptotic efficiency of such estimates with increasing degree of the polynomial. The transfer of this apparatus from estimation of parameters of random variables to a wider class of problems — estimation of parameters of signals on a non-Gaussian background.

The key conceptual shift from the 1972/1973 candidate to the 1987 monograph — transition from the functional description “input-output” to the moment-cumulant description of the distribution. In the original Volterra formulation, the $h_{n}$ kernel described the physical signal transmission channel, even though the goal was parameter estimation rather than system identification. In the mature apparatus of 1987, the polynomial structure is transferred from the space of signals to the space of moments: the coefficients $h_{i}$ cease to be functions of time delays $\tau_{1},\ldots,\tau_{n}$ and become coefficients of the expansion by the moment or cumulant characteristics of a random variable. This shift frees the theory from being tied to the specific physics of the channel and makes it universal. The same apparatus now works for estimating the parameters of the sample, and for estimating the parameters of the process, and for constructing decisive rules for testing hypotheses — because all these problems are reduced to operations with moments.

The second conceptual shift of this period — restriction of the class of studied distributions due to “closeness to Gaussian”. In the monograph of 1987 and works of the following years, the idea of perforation of the cumulant description [4] is consistently developed: for many practically important problems, the cumulant coefficients above a certain order are so small that they can be neglected by zeroing them in the model. By combining different types of perforation, three classes of non-Gaussian random variables are distinguished — asymmetric, kurtosis, and asymmetric-kurtosis, which are called “close to Gaussian”. This classification will become the basis for the canonical English-language monograph of 2002 Polynomial Parameter Estimates of Close to Gaussian Random Variables (Aachen: Shaker Verlag, 396 p.) [9], the title of which directly reflects this theoretical course.

The third shift — emergence of a moment criterion of the quality of the formation of decisive rules. Already in the monograph of 1987 and in the articles of the late 1980s — early 1990s, the idea that the polynomial apparatus is applicable not only to estimation, but also to hypothesis testing is formulated: the decomposition of the logarithm of the likelihood ratio into a stochastic series with coefficients optimal according to moment criteria provides an alternative to the classical Neyman-Pearson criterion, without requiring knowledge of the full distribution function [4]. For the first time, this branch receives systematic design in the report of Yu.P. Kunchenko at the IEEE International Symposium on Information Theory in Ulm in 1997. [12a] — this fact should be emphasized separately: the apparatus of the school was present in international IEEE literature a quarter of a century before the current period of its continuation. This branch later crystallized in the works of Kunchenko with V.V. Palaginim and S.S. Martynenko 1998–2006 [12, 13] and will form the foundation of the signal-detector branch of the school (§ 6.2).

Thus, the period 1973–1987 is a period in which the idea, the germ of which is present in the candidate’s dissertation, is formalized into an independent apparatus. Kunchenko’s stochastic polynomial as a mathematical object, PMM as an evaluation method, moment-cumulant description as a form of information, perforation as a classification technique, random variables close to Gauss as the target class. All this — the result of a relatively quiet internal course of 15 years of work, documented only at two reference points, but conceptually continuous.

4. Maturity of the school 1991–2006: design of the apparatus of stochastic polynomials

The period between the monograph of 1987 and the death of Yuriy Petrovych on August 6, 2006 — these are seventeen years, during which the school from the thematic direction of one author turned into a full-fledged institutional formation with its own department (since 1990 — the department of radio engineering of the Cherkasy Institute of Engineering and Technology, now ChDTU), its own terminology, its own canonical corpus of monographs and its own first generations of students. This period opens with Kunchenko’s move from Kirovohrad to Cherkasy in early 1990 and closes with a posthumous monograph in 2006, which became the final synthesis of the theory.

4.1. Canonical corpus of monographs

The book canon of the school, created during this period, consists of six monographs that form an internally consistent sequence. The first — the already mentioned “Nonlinear estimation of parameters of non-Gaussian radiophysical signals” of 1987 [8] — serves as a bridge between the candidate period and the departmental work in Cherkasy. The second — “Estimation of the parameters of random variables by the polynomial maximization method” (Kyiv: Naukova dumka, 1991/1992; co-authored with Yu.G. Lega) [2] — becomes the first systematic presentation of PMM as a method. The third — “Polynomial estimates of parameters close to Gaussian random variables. Part 1” (Cherkasy, 2001) together with “Part 2”, written in co-authorship with S.V. Zabolotnii — fixes the Cherkasy stage and derives the classification of values close to Gaussian (asymmetric, excess, asymmetric-excess) in a form directly oriented to applied problems [10].

The fourth monograph — Polynomial Parameter Estimates of Close to Gaussian Random Variables (Aachen: Shaker Verlag, 2002, 396 p.) [9] — constitutes the main English-language canon of the school. Its appearance is connected with Kunchenko’s guest stay at the Institute of Communication Technology of the University of Hanover in 2001–2002, where he gave a course of lectures on the polynomial maximization method. This monograph remains to this day the only complete exposition of the PMM apparatus in English, and it is cited by all international publications of the school from 2010–2026 without exception as the main entry point.

The fifth and sixth monographs of 2003–2006 — “Polynomial approximations in space with a generating element” (K.: Naukova Dumka, 2003, 243 p.) [3a], its Ukrainian-language version “Polynomial approximations in space with a generating element” (K.: Naukova Dumka, 2005) [3] and the final “Stochastic polynomials” (K.: Naukova dumka, 2006, 275 p.) [11] — form the geometric interpretation of the apparatus. Here, a space with a generating element (Kunchenko space) is introduced as an abstract formal environment in which a stochastic polynomial exists as an object regardless of a specific class of basis functions. It is this geometrization that opens the third branch of the school—a layout in space with a generative element for pattern recognition, to which we will return in § 6.3.

4.2. The formal core of the apparatus

The mature form of the apparatus of stochastic polynomials, designed in the monographs of 2002–2006, in a compact presentation by the students of the [4] school looks like this. Let $\xi$ — an observed random variable with an unknown parameter $\overrightarrow{\theta}$. We consider the set of functions $\{\varphi_{i}(\xi)\}_{i=1}^{S}$, which are linearly independent on the range of admissible values of the parameter. Generalized stochastic polynomial of degree $S$ is defined as a random variable

$$\eta_{S}=h_{0}+\sum_{i=1}^{S}h_{i}\varphi_{i}(\xi),\quad\left|h_{i}\right|<\infty,$$

where coefficients $h_{i}$ — non-random constants. If $\varphi_{i}(\xi)=\xi^{i}$, the polynomial is called a power polynomial and is completely described in terms of initial moments $\alpha_{i}\left(\overrightarrow{\theta}\right)=E\{\xi^{i}\}$. If $\varphi_{i}(\xi)=\cos(ik\xi)$ or $\varphi_{i}(\xi)=\sin(ik\xi)$ — is trigonometric and described by the characteristic function.

The key characteristic of a polynomial is the matrix of centered correlations

$$F_{i,j}\left(\overrightarrow{\theta}\right)=\Psi_{i,j}\left(\overrightarrow{\theta}\right)-\Psi_{i}\left(\overrightarrow{\theta}\right)\Psi_{j}\left(\overrightarrow{\theta}\right),$$

where $\Psi_{i,j}\left(\overrightarrow{\theta}\right)=E\{\varphi_{i}(\xi)\varphi_{j}(\xi)\}$, $\Psi_{i}\left(\overrightarrow{\theta}\right)=E\{\varphi_{i}(\xi)\}$. The variance of the polynomial is expressed through the matrix $F_{S}=\parallel F_{i,j}\parallel_{i,j=1}^{S}$ as a quadratic form

$$\sigma_{\eta}^{2}=\sum_{i=1}^{S}\sum_{j=1}^{S}h_{i}h_{j}F_{i,j}\left(\overrightarrow{\theta}\right).$$

Kunchenko calls the matrix $F_{S}$ body of stochastic polynomial, its determinant $\Delta_{S}\left(\overrightarrow{\theta}\right)=\left|F_{S}\right|$ — body volume. The non-degeneracy condition $\Delta_{S}\left(\overrightarrow{\theta}\right)>0$, which follows from the properties of the Gram determinant under linear independence $\{\varphi_{i}\}$, ensures the existence and uniqueness of the solution to the parameter estimation problem. For a power-law polynomial, the correlations are expressed directly in terms of moments: $\Psi_{i,j}=\alpha_{i+j}$, $F_{i,j}=\alpha_{i+j}-\alpha_{i}\alpha_{j}$.

4.3. Polynomial maximization method

PMM is built on the property proved by Kunchenko: under certain conditions, the mathematical expectation of the stochastic polynomial as a function of the parameter $\theta$ on the coefficients $h_{i}$ has a global maximum around the real value of this parameter. Formally, the estimate ${\widehat{\theta}}_{\text{PMM}}$ is located as the maximum point of the function

$$L_{S}\left(\theta;x_{1},\ldots,x_{N}\right)=\sum_{i=1}^{S}h_{i}^{*}(\theta)\cdot\frac{1}{N}\sum_{n=1}^{N}\varphi_{i}\left(x_{n}\right),$$

where $h_{i}^{*}(\theta)$ — optimal coefficients that minimize the variance of the estimate for the given $\theta$. The solution of the system of linear equations $F_{S}(\theta)\cdot\overrightarrow{h}=\overrightarrow{b}(\theta)$, where $\overrightarrow{b}(\theta)$ — a vector depending on the derivatives of $\Psi_{i}$ by parameter, gives an explicit form of optimal coefficients.

The central result is the asymptotic behavior of the estimate variance. To estimate the mean $\theta=\mu$ of an asymmetric non-Gaussian distribution with $c_{2},c_{3},c_{4},\ldots$ cumulants, the variance of the estimate obtained PMM of power $S=2$ is expressed as

$$\sigma_{\widehat{\mu},\text{PMM-2}}^{2}=\frac{c_{2}}{N}\cdot g_{2},\quad g_{2}\left(\overrightarrow{\theta}\right)=1-\frac{c_{3}^{2}}{c_{2}\left(2c_{2}+c_{4}/c_{2}\right)}.$$

In the standard dimensionless form due to the coefficients of asymmetry $\gamma_{3}=c_{3}/c_{2}^{3/2}$ and kurtosis $\gamma_{4}=c_{4}/c_{2}^{2}$:

$$g_{2}=1-\frac{\gamma_{3}^{2}}{2+\gamma_{4}}.$$

This formula — coefficient of variation reduction PMM of the second degree — occupies one of the central places in the entire apparatus of the school. Its meaning is easy to interpret. For the Gaussian distribution, $\gamma_{3}=0$, $\gamma_{4}=0$, so $g_{2}=1$ — PMM coincides with the classical sample mean, there is no gain. For distributions that satisfy the required moment conditions and $g_{2}<1$, the estimate PMM-2 has a smaller asymptotic variance than the sample mean; the amount of reduction is determined by the characteristics of the distribution, not just the sample size $N$.

Generalizing to $S\geq 3$ in regular classes can reduce $g_{S}$, bringing the estimate closer to the Cramér–Rao efficiency limit. In the $S\rightarrow\infty$ limit, the PMM estimate is asymptotically equivalent to the maximum likelihood estimate, while not requiring knowledge of the full distribution function: knowledge of the moments up to the $2S$th order is sufficient. It is this property that makes PMM a semiparametric method — a compromise between the parametric approach (which requires a priori full distribution) and the nonparametric (which ignores the information of higher moments) [4].

4.4. Perforation of the cumulant description and classification of close to Gaussian quantities

The practical application of formula (6) and its generalizations to $S\geq 3$ rests on a problem that Kunchenko formulates as the problem of non-closure: to evaluate the $S$-th coefficient, moments up to the $2S$-th order are required, which generates an infinite chain of [4] moment equations. The standard technique of zeroing moments above a certain order (the so-called statistical linearization) often turns out to be incorrect and leads to significant errors.

The alternative proposed by Kunchenko — perforation of the cumulative description. The idea is that in many practically important problems, the cumulant coefficients above a certain order are so small that they can be set to zero, while certain cumulants of higher orders remain informative and are taken into account during the synthesis of the algorithm, and the rest take arbitrary values. By combining different types of perforation, three classes of close to Gaussian random variables are distinguished:

• asymmetric (informative $\gamma_{3}$, zeroed $\gamma_{4}=\gamma_{5}=\ldots=0$);

• excessive (informative $\gamma_{4}$, zeroed $\gamma_{3}=\gamma_{5}=\ldots=0$);

• asymmetric-excessive (both informative, $\gamma_{3}$ and $\gamma_{4}$).

This classification is not only a mathematical convenience, but a specific tool for modeling radio engineering signals and interference, for which it is empirically known that deviations from the Gaussian distribution are concentrated mainly in the third and fourth moments. For each of the three classes, the school’s mature apparatus gives closed formulas for grades, variances, and conditions of applicability.

4.5. The end of the Cherkasy period

The last years of Yuriy Petrovich’s life (2003–2006) are spent at a busy pace: international business trips, writing monographs, a number of joint articles with students on moment quality criteria of the Neyman-Pearson type for testing statistical hypotheses [12, 13] (continuing the line started in IEEE ISIT 1997 [12a]), working in a position vice-rector for scientific research and international relations of ChSTU. In 2006, just before his death, Kunchenko defended two theses: A.V. Goncharova — “Estimation of the constant signal parameter in the case of close to Gaussian additive disturbances” (spec. 05.01.02) and T.V. Vorobakolo — “Methods and algorithms for estimating the angle of arrival of a harmonic signal on an antenna array in case of non-Gaussian interference” (spec. 01.05.02) [7]. On January 20, 2006, Yuriy Petrovych was awarded the honorary title “Honored Worker of Science and Technology of Ukraine” by the decree of the President of Ukraine.

Until the moment of death, the school exists as a mature structure with its own institutional basis. Sixteen years of work in Cherkasy. Six candidate theses were defended under Kunchenko’s supervision: V.V. Palagin 1999, S.V. Zabolotnii 2000, O.S. Havrysh 2001, S.S. Martynenko 2003, A.V. Goncharov and T.V. Vorobakolo 2006 [7]. Six monographs and more than 150 scientific works. Separate theoretical apparatus, terminology, classification of problems. The first composition of the radio engineering department of ChSTU, which will become the institutional basis of the school for the next two decades. The further fate of the school — how it survived the loss of its founder, how it developed into three modern branches, how it reached the international level — is considered in the next section.

5. School as an institutional phenomenon: genealogy and geography

Looking at the history of Kunchenko’s school from the point of view of 2026, we see a structure that goes beyond the usual “teacher — students”. This is a multigenerational network built on three levels: Kunchenko’s direct students who defended themselves under his leadership in 1999–2006; the second generation, headed by V.V. Palagin and S.V. Zabolotnii with the defense of doctoral theses in 2013 and 2015; and independent applications of the apparatus, unfolding outside the direct genealogical line, but supported by the canonical monographs of the school. The official register of protected dissertations is maintained on the department’s website and, as of 2026, includes fifteen dissertations on the subject of the scientific school of Professor Yu.P. Kunchenko [39].

A separate note. During Kunchenko’s Cherkasy period, other dissertations were also defended at the Department of Radio Engineering of ChSTU, in which Yuriy Petrovych was not the supervisor: two doctoral theses (V.M. Sharapov, 1998; Yu.G. Lega, 2001) and one candidate’s (O.O. Sytnyk, 1997) [7]. In the list of students of the school in the following subsections, these three dissertations are not given, since their authors were not students of Kunchenko in the formal sense, although they belong to the common institutional context of the department.

5.1. The first generation: direct students of Kunchenko

Volodymyr Vasyliovych Palagin. Candidate’s degree, 1999. “Algorithms for detection of signals against the background of non-Gaussian interference according to the criterion of asymptotic normality” (special. 05.12.01 “Theoretical radio engineering”; scientific supervisor — Yu.P. Kunchenko) [14, 39]. Palagin worked at the radio engineering department of the ChDTU since 1992 (that is, he was with Kunchenko practically from the moment the department was created). In 2013, he defended his doctoral thesis “Mathematical models, methods and means of detecting and distinguishing signals against the background of non-Gaussian interference” with the specialty 01.05.02 “Mathematical modeling and computational methods”; Doctor of Technical Sciences, Professor A.F. Verlan acted as a scientific consultant [5, 39]. Since 2014 — head of the department of robotics and telecommunication systems and cyber security of ChSTU. Palagin is the institutional successor of the scientific school at ChDTU.

Serhiy Vasyliovych Zabolotnii came to Kunchenko’s school as a 3rd-year student. The thesis of 1995 was devoted to the distribution of random variables and processes in space with a generating element — a problem that later became the first statement of his candidate’s thesis. The topic was later reformulated by Kunchenko to be related to the polynomial maximization method, which reflected one of the typical moments of the school’s work: the internal mobility of students between the conceptual branches of the apparatus. Candidate’s degree in 2000 “Nonlinear algorithms for determining the parameters of non-Gaussian random sequences in the channels of information and measurement systems” was defended on November 5, 2016 with the specialty “Information and measurement systems” under the scientific supervision of Yu.P. Kunchenko [15, 39]. Doctoral 2015 “Information technology of probabilistic diagnosis of disorder parameters of non-Gaussian sequences” defended at the Ukrainian Academy of Typography on 05.13.06 “Information technologies”; the scientific consultant was L.S. Sikora [4, 39]. Although the formal specialty of the doctorate went beyond the school’s radio engineering profile, it retained the central role of the apparatus of stochastic polynomials and moment-cumulant description, transferring it to the field of diagnostic information technologies.

Yuriy Hryhorovych Lega does not formally belong to Kunchenko’s students in the genealogical sense. He was a member of the first team of the department founded by Kunchenko in 1990, and co-authored the book “Estimation of parameters of random variables by the polynomial maximization method” in 1991/1992. [2]. In 2001, he defended his doctoral dissertation on a topic similar to the Kunchenko school; in 2006–2014 — rector of ChDTU. Lega — an institutional ally and co-creator of the Cherkasy stage of the school, who after Kunchenko’s death partially transferred the administrative weight and in 2013 acted as supervisor of the candidate’s thesis of one of the representatives of the second generation of the school — V.V. Koval (Ph.D. 2013, spec. 01.05.02, topic “Models and methods of polynomial estimation of signal parameters against the background of multiplicative and additive-multiplicative disturbances”).

The rest of Kunchenko’s direct students from the canonical list [39]:

• O.S. Havrysh — Ph.D. 2001, special “Radio physics”, the topic “Algorithms for measuring the parameters of harmonic and polyharmonic signals with non-Gaussian interference”;

• S.S. Martynenko — Ph.D. 2003, special “Radio physics”, topic “Signal detection against the background of non-Gaussian interference by polynomial algorithms”;

• A.V. Goncharov — Ph.D. 2006, special 01.05.02, topic “Estimation of the parameter of a constant signal with close to Gaussian additive disturbances”;

• T.V. Vorobakolo — Ph.D. 2006, special 01.05.02, topic “Methods and algorithms for estimating the angle of incidence of a harmonic signal on an antenna array in case of non-Gaussian interference”.

In the modern structure of the school A.V. Goncharov rather played the role of a successor to Kunchenko’s unfinished supervision: he in effect brought in V.V. Filipov, who had started as Kunchenko’s graduate student. In addition, Goncharov was the formal manager of O.M. Tkachenko, while the conceptual leadership of this work belongs to S.V. Zabolotnii.

5.2. Second generation: two main lines

Two decades after Kunchenko’s death, the school has at least eight second-generation defended dissertations. Its main genealogical structure unfolds along two vertical lines — Palagin and Zabolotnii; next to them, there are separate related protections associated with other representatives of the first generation and the institutional environment of the department. This structure is reflected in the official register of ChDTU [39].

Palagin’s line — the most fully presented signal-detector branch:

• O.V. Ivchenko — Ph.D. 2015, special 01.05.02, topic “Mathematical models, methods and means of estimating parameters of non-Gaussian correlated random processes”; scientific supervisor — V.V. Palagin;

• S.A. Leleko — Ph.D. 2018, special 01.05.02, topic “Mathematical models and methods of detecting signals against the background of non-Gaussian disturbances according to the moment quality criterion”; scientific supervisor — V.V. Palagin;

• D.A. Vedernikov — PhD 2021, special. 122 “Computer Sciences”, the topic “Mathematical models, methods and means of estimating the constant signal parameter against the background of non-Gaussian correlated disturbances”; scientific supervisor — V.V. Palagin [16];

• D.O. Smirnov — PhD 2025, special. 122 “Computer Sciences”, the topic “Mathematical models, methods and means of detecting a constant signal against the background of non-Gaussian correlated disturbances”; scientific supervisor — V.V. Palagin [17];

• O.S. Zorin — PhD defense planned for 2026, spec. 152 “Metrology and information-measuring technology”, topic “Models and methods of evaluation and detection of signals against the background of non-Gaussian disturbances in information-measuring systems”; scientific supervisor — V.V. Palagin [39].

Zabolotnii Line — regression-evaluation branch:

• V.O. Selin — Ph.D. 2013, special 01.05.02, topic “Models and methods of nonlinear estimation of parameters of polynomial trends with a non-Gaussian stochastic component”; scientific supervisor — S.V. Zabolotnii;

• A.V. Chepynoga — Ph.D. 2016, special 01.05.02, topic “Methods of polynomial estimation of parameters of polygaussian models with moment-cumulant description”; scientific supervisor — S.V. Zabolotnii;

• O.M. Tkachenko — PhD 2021, special. 122 “Computer science”, topic “Polynomial methods and means of estimating regression parameters using non-Gaussian error models” [18]. The conceptual leadership belongs to S.V. Zabolotnii, with whom O.M. Tkachenko jointly published all the key works of his dissertation 2017–2021 [40, 41].

Separately within the second generation is the dissertation V.V. Filipova — Ph.D. 2016, special 01.05.02, topic “Methods of joint estimation of constant signal parameters and non-Gaussian disturbances using truncated stochastic polynomials”. The formal scientific supervisor was A.V. Goncharov, but genealogically this defense should be read as bringing to completion the work of graduate student Kunchenko after the death of the founder of the school. Therefore, it is important not as a separate vertical line, but as an example of the successive completion of the topic, which was started even in the Kunchenkov scientific context.

5.3. Geography of international collaborations

The international footprint of the school is real, but not massive. It is a network of targeted bilateral collaborations rather than a broad Western takeover of the apparatus. Reference points on the map:

Poland — the most productive direction. Tandem S.V. Zabolotnii (Cherkasy) + Z.L. Warsza (Industrial Institute of Automation and Measurements, Warsaw) has given about fifteen joint publications since 2015, in particular, in the annual series Springer AISC/LNNS Automation (Warsaw) [21–25]. Topics — polynomial estimation of measurement parameters with asymmetric distributions, regression, ARIMA models.

Slovakia — Kosice Technical University. The collaboration of V.V. Palagin (ChDTU) + J. Yugar, L. Vokorokos, S. Marchevskyi (TU Košice). Key publications — article in Journal of Electrical Engineering (Bratislava, 2016) [26] and in IET Signal Processing (2017) [27].

Germany — Hannover University, Institute of Communication Technology, where Kunchenko was a guest in 2001–2002. Direct result of the visit — publication of canonical monograph in English in 2002 in Shaker Verlag (Aachen) [9].

5.4. Institutional artifacts and memorial infrastructure

After the death of Kunchenko in 2006, a memorial infrastructure of the school was created in Cherkasy: the Museum of the History of Radio Technology named after Yu.P. Kunchenko (since 2013 at the Department of Radio Engineering of ChDTU); Charitable Foundation “Science School named after Yuriy Petrovych Kunchenko”, whose president was his wife V.I. Kunchenko-Kharchenko; a memorial plaque on the house where he lived; exposition fund in the Cherkasy Regional Museum of Local History (opened on May 20, 2008) [7]. In the 2010s, the International Scientific and Practical Conference “Signal Processing and Non-Gaussian Processes” (OSNP), dedicated to the memory of Professor Yu.P. Kunchenko, was regularly held at the department. Its seventh meeting was held in 2019 [29] and its eighth on May 25–26, 2021 [42]. After 2021, the conference was not held, which is due to the well-known circumstances of the war, which from 2022 will significantly limit academic life in Ukraine.

6. Three branches of the modern school 2006–2026

The school’s internal taxonomy, recorded by students [4], distinguishes two conceptual branches of the apparatus of stochastic polynomials — statistical estimation of parameters through PMM and statistical hypothesis testing, and the latter has two sub-branches: decomposition of the logarithm of the likelihood ratio in a stochastic series with coefficients optimal by moment criteria, and decomposition in space with related element for pattern recognition. In terms of active research groups 2006–2026, this gives three branches of the school with different centers of gravity.

6.1. Regression-evaluation branch

The most active in 2018–2026 in terms of the volume of publications — group S.V. Zabolotnii with the Polish partner Z.L. Warsza. The group in Cherkasy also includes direct graduate students of Zabolotnii, whose dissertations directly developed the regression-evaluation line: V.O. Selin (2013, polynomial trends with non-Gaussian stochastic components), A.V. Chepynoga (2016, polynomial estimation of parameters of polygaussian models with moment-cumulant description) and O.M. Tkachenko (PhD 2021, polynomial methods for estimating regression parameters with non-Gaussian errors). It was the works of Tkachenko, together with Zabolotnii and Warsza, that brought this branch into the modern regression setting — from estimation of distribution parameters to linear, non-linear and time-series regression. Topic Core: Polynomial parameter estimates under asymmetric and platykurtic error distributions, with a focus on modern regression models and time series.

Key publications: Polynomial parameter estimation of exponential power distribution data (2018) [30], Polynomial estimation of linear regression parameters for asymmetric PDF (Springer Automation 2018) [22], Estimation of linear regression parameters for symmetric non-Gaussian errors (Springer Automation 2019) [23], Estimating parameters of linear regression with an exponential power distribution of errors by using a polynomial maximization method (2021) [31], Polynomial maximization method for estimation of asymmetric non-Gaussian MA models (Springer Automation 2023) [24], Application of PMM for estimating nonlinear regression parameters (Springer Automation 2024) [25]. A separate line consists of works on the verification of statistical hypotheses about the average in space with a generating element — in particular, the article by Zabolotnii–Martynenko–Salypa in Radioelectronics and Communications Systems (2018) [10a].

The most recent point of this branch — 2025 preprint on arXiv: Applying PMM to estimate ARIMA models with asymmetric non-Gaussian innovations [32]. This is the first appearance of PMM/PMM on arXiv as a full-length research article, symbolically opening the school to the global statistical community. The preprint runs 128,000 Monte Carlo simulations for ARIMA(p,d,q) with gamma, lognormal, and chi-square innovations, showing PMM2 gains 30–50% over classical estimators under moderate skewness.

The software infrastructure for this branch is the R package EstemPMM, released to CRAN in November 2025. [33]. The package implements PMM2 (for asymmetric distributions) and PMM3 (for symmetric platykurtic distributions), with the automatic selection function pmm_dispatch that evaluates $\gamma_{3},\gamma_{4}$ by sampling and chooses between OLS, PMM2, and PMM3 by the $g_{S}$ criterion. This makes PMM reproducible for the wider scientific community without requiring the user to manually implement the normal equations. The engineering infrastructure of the school also includes the declarative patent of Ukraine for the utility model “Method of generating random variables” (Zabolotnii, Chepinoga, Salipa, 2010/2011) [33a].

6.2. Signal detector branch

Center — V.V. Palagin, Cherkasy, with an international coalition (TU Košice — Y. Yugar, L. Vokorokos, S. Marchevskyi; ChDTU — O.V. Ivchenko, D.A. Vedernikov, D.O. Smirnov, O. Palagina, A. Goncharov, V. Umanets). To Palagin’s Cherkasy group, in addition to O.V. Ivchenko, belong to: S.A. Leleko (Ph.D. 2018, moment quality criterion of signal detection), D.A. Vedernikov (PhD 2021, constant signal parameter estimation), D.O. Smirnov (PhD 2025, continuous signal detection) and O.S. Zorin (PhD defense 2026, metrological application). All these dissertations consistently deploy the apparatus of stochastic polynomials to a wider class of signal processing problems on a correlated non-Gaussian background — from passive detection to joint estimation of signal and interference parameters.

Key publications: 2014–2017 joint works with cumulant detectors on correlated non-Gaussian data [34]; an article in the Journal of Electrical Engineering (2016) on joint estimation of signal parameters in non-Gaussian noise [26]; paper in IET Signal Processing (2017) on estimation of correlated non-Gaussian processes — the school’s first appearance in a Q1 level journal [27]; work in Circuits, Systems, and Signal Processing (2017) on signal detection in correlated non-Gaussian noise via higher-order statistics [35]; Mathematical modeling of signal detection in non-Gaussian correlated noise (Springer LNNS 2023) [36]; Cumulant Detector of Non-Gaussian Signals against Background of Non-Gaussian Interferences (Radioelectronics and Communications Systems, 2024) [37].

6.3. Pattern recognition and template matching branch

The smallest branch in terms of volume, but the most original in terms of conceptual progress. The central idea is the use of a distribution in a generating element space to construct features that minimize the reconstruction error for a particular class of signals and maximize it for other classes. If, according to the class of features, the reconstruction of a given object turns out to be more accurate than according to others, the object is classified as belonging to this class.

An independent group led by O. Chertov at NTU “KPI” developed this branch in two parallel lines. The Chertov–Tavrov line (statistical data analysis, group anonymity, microdata): the pioneering article Use Kunchenko Polynomials for the Analysis of the Statistical Data in Eastern-European Journal of Enterprise Technologies (2010) [38]. The Chertov–Slipets line (template matching, biomedical signals): preprint Kunchenko’s Polynomials for Template Matching (arXiv 2011, the first appearance of the name Kunchenko on arXiv in general) [19]; article Epileptic seizures diagnose using Kunchenko polynomials template matching in Springer ECMI 2012 [20]. Application — diagnosis of epileptic attacks on EEG, analysis of statistical data, in the future — biomedical signals in general.

Internally at the school, this branch is closely related to the doctoral work of S.V. Zabolotnii 2015 [4] on probabilistic diagnosis of perturbation of parameters of non-Gaussian sequences: distribution in space with a generating element is used as pre-filtering to reduce process variance before applying non-parametric tests of distribution change. This is a well-designed combination of the decomposition apparatus in space with a generating element and the classical theory of change-point detection (CUSUM, GRSh, Kolmogorov-Smirnova), which opens up the possibility of hybrid detectors — parametric within the class of normal operation, non-parametric for changes outside the class.

7. Kunchenko’s school among related theories

Kunchenko’s apparatus of stochastic polynomials did not arise in a vacuum. The beginning of the 1970s, when Yurii Petrovych defended his PhD thesis, was a period of simultaneous development of several independent, but conceptually close directions in the processing of non-Gaussian random processes. Bringing these directions into a single map allows us to see more clearly the unique position of the Kunchenko school and answer the question: why, with a 50-year-old apparatus, the school still remains inconspicuous in the global statistical literature?

7.1. The classical Volterra–Wiener theory: a precursor, not an alternative

The most obvious predecessor of the school is the classical theory of functional series of Volterra–Wiener, formulated in the monographs of W.J. Rugh Nonlinear System Theory: The Volterra/Wiener Approach (1981) [43], M. Schetzen The Volterra and Wiener Theories of Nonlinear Systems (1980) [44], V.J. Mathews and G.L. Sicuranza Polynomial Signal Processing (2000) [45]. This is the dominant Western canon of non-linear signal processing, in which Volterra series are used primarily to identify non-linear systems with memory — transmission channels, power amplifiers, acoustic paths.

Candidate Kunchenko of 1972/1973 proceeded from this theoretical base, but made a conceptual turn: Volterra’s series was not used for system identification, but for finding estimates of unknown parameters of random processes. This is a fundamental change in the subject area — from a system to a statistical problem. As shown in § 3, this turn opened the way to a further generalization to a stochastic polynomial from the moment characteristics, which freed the apparatus from being bound to the physics of the channel.

The Western school did not make this turn. Volterra kernels in the works of Schetzen, Mathews, Sicuranza remained functions of time delays $h_{n}\left(\tau_{1},\ldots,\tau_{n}\right)$, and statistical problems (parameter estimation, hypothesis testing) were solved by separate devices — the method of least squares, the method of maximum likelihood, M-estimation. As a result, Kunchenko’s school and the Western Volterraan tradition developed in parallel, without formal bridges. Until 2026 — the year of the appearance of the article by Gariachyo/Shcherbinin [6], which we consider in § 8, — there is not a single publication in the global literature where Volterra’s series and Kunchenko’s stochastic polynomials would be considered as two poles of the same conceptual space.

7.2. Higher orders of statistics: a parallel path

The closest Western parallel to Kunchenko’s school is the tradition of higher-order statistics (HOS, statistics of higher orders), designed in the works of J.M. Mendel, C.L. Nikias, A.N. Petropoulou, G.B. Giannakis, A.K. Swami in the 1980s-1990s [46–48]. This school makes extensive use of cumulants and third- and higher-order moments for non-Gaussian signal analysis, with applications to blind deconvolution, system identification, signal detection in non-Gaussian noise.

The conceptual overlap with Kunchenko’s school is deep. Both directions are based on the same observation: for non-Gaussian processes, the limitation with a linear description and second moments loses a fundamental part of information; higher moments and cumulants carry statistical information that cannot be replaced by other means. Both directions use these points to build more efficient estimators and detectors.

The difference is based on the method of utilization of moment information. The HOS school operates mainly in the spectral domain — bispectra, trispectra, polyspectra as direct generalizations of the energy spectrum to higher orders. The Kunchenko school operates in the space of polynomial functions from moments, with the selection of a basis ($\xi^{i}$, $\cos(ik\xi)$, etc.), optimization of coefficients according to moment criteria and explicit work with the body of a stochastic polynomial as a quadratic form. This makes the Kunchenko apparatus closer to the classical method of moments, but with a significant nonlinear expansion due to the polynomial structure.

There are few direct formal bridges between these two schools in the literature. Separate appearances of the Kunchenko school in journals of the traditional HOS-profile (Circuits, Systems, and Signal Processing 2017 [35], IET Signal Processing 2017 [27]) are sporadic rather than a systematic integration. This remains an open gap: a systematic comparison of stochastic Kunchenko polynomial with spectral HOS estimators in modern signal processing — a potential topic of a separate study.

7.3. Robust statistics and Huber’s M-estimators

Another parallel is the tradition of robust estimation started by P.J. Huber in the work Robust Estimation of a Location Parameter (1964) and developed in the monograph Robust Statistics (1981) [49]. Robust methods are based on the criterion of minimizing the sum of the $\psi$-functions from the residuals, with the selection of the $\psi$-function so as to limit the impact of outliers and deviations from normality.

Affinity with the Kunchenko school — at the level of methodological approach: both approaches are resistant to deviations from Gaussian idealization. The difference is in the form of parameterization of this stability. Huber’s M-estimators use $\psi$-functions that are specified a priori and do not depend on the specific form of the non-Gaussian data distribution. PMM Kunchenko, on the other hand, uses distribution information, but in a limited form — through moments and cumulants of a certain order. This makes PMM potentially more efficient (provided the moments are estimated accurately) and the robust methods — potentially more robust (provided the moment structure can be distorted by coarse outliers).

There are few systematic comparisons of the effectiveness of these two approaches on the same data in the literature. In modern works of the [31, 32] school, it is stated that PMM-2 does not lose to OLS with Gaussian innovations and gives a win with asymmetric distributions, which puts it in the same weight category as robust estimators. However, there are no direct benchmarks of PMM vs Huber M-estimator vs Hosking’s L-moments on modern realistic datasets yet. This is another blank spot of the school (§ 11).

7.4. Method of generalized moments (GMM Hansen) and L-moments

L. Hansen in the classic work of 1982 Large Sample Properties of Generalized Method of Moments Estimators [50] formulated the method of generalized moments (Generalized Method of Moments, GMM) — an apparatus that has become a standard of modern econometrics. In GMM, the estimate is found as a solution of a system of moment conditions with a weight matrix optimized to minimize the asymptotic variance. This is actually a generalization of the classical method of moments for the case when the number of moment conditions exceeds the number of evaluated parameters.

The ideological affinity of GMM and PMM is obvious: both exploit higher moments, both give estimators that asymptotically tend to the efficiency limit, both do not require full knowledge of the distribution function. Difference in technique: GMM uses linear (or quasi-linear) functionals from moment terms, while PMM constructs polynomial functions from moments with dispersion-optimized coefficients. In a sense, PMM can be interpreted as a specific form of GMM in which the Hansen weight matrix is replaced by a matrix $F_{S}\left(\overrightarrow{\theta}\right)$ of centered stochastic polynomial correlations. However, this is an interpretive move that has not yet been formally bridged in the literature.

Close to this apparatus is the L-moments of J. Hosking (1990) [51] — linear combinations of order statistics that give an alternative parameterization of non-Gaussian distributions. L-moments are more robust to outliers than classical moments and are mainly used in hydrology, meteorology, and actuarial statistics. Kunchenko’s school of L-moments has no formal bridges; the possibility of systematic integration of these devices is an open prospect.

Close to GMM, but conceptually even closer to the Kunchenko apparatus, is the Western tradition SLS (Second-order Least Squares), started by L. Wang in 2003 and systematized in the next two decades as a standard for nonlinear regression problems with non-Gaussian errors. The relationship PMM2 $\leftrightarrow$ SLS is not only conceptual, but also quantitative in nature — both methods give practically identical MSEs on the joint problems [25]. This makes SLS the most direct point of the formal bridge between the Western statistical literature and the apparatus of the Kunchenko school, therefore, we move the consideration of this parallel to a separate subsection § 7.5.

7.5. Second-order Least Squares (SLS): parallel trajectory of the West

The most conceptually close Western analogue of the Kunchenko apparatus, which is not included in the four previous subsections of this paragraph, is the method of Second-order Least Squares (SLS), initiated by L. Wang in 2003 on the material of nonlinear regression models with measurement errors of the Berksonian type [52] and systematized by Wang and Leblanc in 2008 p. as a universal procedure for nonlinear estimation under asymmetric errors [53]. In the next decade, the method received theoretical development — analysis of asymptotic efficiency [54], new optimization criteria [55], extension to the ARCH model and time series [56], adaptation to models with multiple curves [57]. Today, SLS is a standard tool of modern econometrics and biostatistics for nonlinear problems with non-Gaussian errors.

The conceptual idea of SLS is put into one sentence: to the optimization criterion of the standard OLS, which relies only on the first conditional moment $E\left[y|x\right]=R(\theta,x)$, the second one — $E\left[y^{2}|x\right]=R^{2}(\theta,x)+\sigma^{2}$ — is added, and the parameters of $\theta$ are evaluated by minimizing the combined functional from the deviations of both moments. In formal form:

$${\widehat{\theta}}_{SLS}=\arg\min_{\theta}\sum_{v=1}^{N}\left[\left(y_{v}-R\left(\theta,x_{v}\right)\right)^{2}+\omega\cdot\left(y_{v}^{2}-R^{2}\left(\theta,x_{v}\right)-\sigma^{2}\right)^{2}\right],$$

with weighting factor $\omega$ optimizing for asymptotic efficiency.

Conceptual affinity with PMM degree $S=2$ (PMM2) of the Kunchenko school is deep and structurally symmetrical. Both methods proceed from the same observation: for non-Gaussian asymmetric errors, the classical OLS loses a fundamental part of information because it ignores the second and third moments of deviations. Both methods compensate for this by adding moment information — SLS through an additional quadratic term in the loss functional, PMM2 through the construction of a stochastic polynomial of the 2nd degree with coefficients optimized according to the moment-cumulant description. Both reduce to OLS in the Gaussian case (where $\gamma_{3}=0$) and give a significant gain in the variance of estimates for nonzero asymmetry.

A specific comparison of the performance of SLS and PMM2 on joint tasks was performed in a recent joint work of Zabolotnii’s group with Polish colleagues [25] on two nonlinear regression models with $\chi$²-distributed errors: the exponential $y=\theta_{1}\exp\left(\theta_{2}x\right)+\xi$ and the growth model $y=\theta_{1}/\left[1+exp\left(\theta_{2}+\theta_{3}x\right)\right]+\xi$. Monte Carlo simulations with sample sizes $N=30,50,100,200$ and replicates $m=1000$ gave a result that can be summarized in one sentence: PMM2 and SLS give almost identical MSE metrics (difference within 1–3% depending on parameter and sample size), and both significantly outperform OLS — by 30% gain with $N=30$ to 50% of the gain with $N=200$, which coincides with the theoretical prediction of the coefficient of variation reduction $g_{2}\approx 0.56$ for $\chi$²(3)-errors.

The authors of [25] themselves interpret this coincidence as a consequence of using the same information: “both estimators use the same additional information about the probabilistic nature of the random component of the regression model in the form of the moments of the regression residuals up to the 4th order.” This is a correct technical explanation, but it also captures a deeper fact: SLS and PMM2 are two different mathematical paths to the same practical result that have been developed in parallel and independently for twenty years. SLS — in the Western econometric tradition, since 2003; PMM2 — at the Cherkasy school of Kunchenko, with the canonical monograph of 2002 and preliminary results from the 1990s. Both traditions solve the same problem and get the same result without knowing about each other.

This makes the pair PMM2 $\leftrightarrow$ SLS an exceptionally attractive point for building a formal bridge between Kunchenko’s school and modern world statistics. There is a conceptual parallel; an empirical comparison in [25] has already been made; systematic theoretical summary — the next natural step (see § 11.2). A potentially formally provable advantage of PMM over SLS is scalability: while SLS is standardly restricted to second order (possible third-order generalizations exist in the literature but have not been systematically developed), PMM naturally extends to $S=3,4,\ldots$ through the perforation of the cumulant description and the selection basic functions. This gives Kunchenko’s school a theoretical reserve of effectiveness that SLS does not possess.

7.6. Semiparametric position of the school

Summarizing all the listed areas into a single map reveals the unique position of the Kunchenko school among methods of statistical processing [4, Fig. 1.4]. The classic scheme divides these methods into three categories:

• Parametric methods (likelihood methods, Bayesian procedures) — require full a priori information about the distribution law; provide optimal estimates subject to the assumptions being fulfilled; are critically sensitive to model misspecification.

• Non-parametric methods (Kolmogorov-Smirnov, Mann-Whitney tests; rank methods; CUSUM, GRSh in the non-parametric version) — do not require a priori information about the distribution; resistant to deviations from the model; efficiency is often far from optimal values.

• Semiparametric methods (Kunchenko stochastic polynomials + moment-cumulant description) — use a limited amount of a priori information in the form of a sequence of moments or cumulants; provide a compromise between the amount of necessary information, computational complexity and accuracy; support self-learning and adaptability.

It is the semiparametric position that makes Kunchenko’s apparatus conceptually valuable for modern problems where complete a priori information is not available, but it would also be wasteful to completely ignore information about higher moments. This positioning of the school, clearly recorded in [4], is fully consistent with the trajectory of the robust-semiparametric revolution in modern statistics (quasi-likelihood, GMM, M-estimators, SLS) — however, the school itself does not yet systematically use this connection for its international positioning.

8. Case 2026: reopening the original problem

In 2026, the Ukrainian scientific and technical journal “Measuring and Computing Techniques in Technological Processes” (VOTTP, No. 1, pp. 47–60) published an article by M. Garyachy and S. Shcherbinin (Air Force Research Center of Ivan Kozhedub Kharkiv National Air Force University) entitled “The method of generating stochastic signals using Volterra series” [6]. The article concentratedly demonstrates the state in which the applied Ukrainian radio engineering school found itself in relation to the conceptual toolkit of the Cherkasy Kunchenko Scientific School 50 years after its founding candidate’s thesis. Consideration of this paper is important not as a criticism of the authors — its authors represent a serious defense radio engineering center and are working on a very real problem — but as a symptomatic example of a wider trend, the implications of which we discuss in § 11.

8.1. Content of the article of 2026

Garyachy and Shcherbinin solve the problem of formation and processing of stochastic signals for information and control systems in the conditions of nonlinear distortions, effects of channel memory and limited frequency resource. Classical linear filtering methods, as the authors note, cannot compensate for nonlinear distortions and memory effects, so it is suggested to switch to the 2nd-order Volterra series apparatus with adaptive kernel parameter setting.

Volterra’s discrete model used in the article looks like this:

$$y[n]=h_{0}+\sum_{i=0}^{M_{1}-1}h_{1}[i]\,x[n-i]+\sum_{i=0}^{M_{2}-1}\sum_{j=0}^{M_{2}-1}h_{2}[i,j]\,x[n-i]\,x[n-j],$$

where $h_{1}[i]$, $h_{2}[i,j]$ — core coefficients, $M_{1},M_{2}$ — memory depths of the corresponding cores. Adaptation of the coefficients is performed according to the criterion MMSE — the minimum mean square error:

$$MMSE=\min_{\{h_{1},h_{2}\}}E\left[\left(y[n]-\widehat{y}[n]\right)^{2}\right].$$

At each adaptation step, the local error is calculated, and the kernel weights are updated through the system of normal equations $C_{x}\cdot\overrightarrow{h}={\overrightarrow{r}}_{yx}$, where $C_{x}$ — input covariance matrix, ${\overrightarrow{r}}_{yx}$ — cross-correlation vector.

The numerical simulation performed by the authors gives an interesting result. For structured signals (OFDM, 64 subcarriers, QAM-16, sampling frequency 960 kHz), which have a pronounced harmonic structure, the 2nd-order Volterra method provides a decrease in the effective spectrum width by 1.9–8.6% and a corresponding increase in spectral efficiency by 1.9–5%. However, for wideband stochastic (noisy) signals, the same method gives an increase in effective spectral width of about 15%, with a corresponding drop in spectral efficiency of ~13% [6, Table 1]. The authors candidly note this limitation and draw the conclusion: Volterra’s method is not universal, and for its stable operation on signals with different statistics, “decorrelation and reduction of spectral redundancy” is required.

8.2. Conceptual reconstruction

Without going into technical details, the conceptual content of the [6] 2026 article can be reconstructed into four points.

First. The formulation of the problem — Volterra processing of a stochastic signal with adaptation of kernel parameters according to the statistical characteristics of the input — formally echoes the type of Kunchenko’s candidate problem in 1972/1973, where Volterra series were used to find estimates of unknown parameters of random processes. After 50 years, Ukrainian radio engineering researchers independently return to a close conceptual point: a nonlinear functional from a random process is used as an evaluation or adaptation tool.

Second. The adaptation method — $C_{x}\cdot\overrightarrow{h}={\overrightarrow{r}}_{yx}$ normal equations — has a related linear-algebraic form to the equations for the coefficients of the polynomial estimators, but optimizes a different object. In the 2026 paper, this is MMSE-regression for the Volterra filter kernel: the parameters are $h_{1},h_{2}$ and the criterion is the model output error. In the mature Kunchenko apparatus, the parameter is a characteristic of the process or distribution, and the matrix of centered correlations is included in the moment estimation procedure. It is this difference that prevents VOTTP-approach from being identified with PMM, but makes it a natural point for such a generalization.

Third. The limitation identified by the authors — 13% spectral degradation on noisy signals — can be interpreted as a symptom of insufficient matching of the kernel with the moment structure of the signal. The method optimizes kernels according to the L2-criterion, which works through covariance projection and does not directly use $\gamma_{3}$ asymmetry, $\gamma_{4}$ kurtosis, and other higher-order characteristics. Kunchenko’s apparatus suggests another possible trajectory: to build adaptation not only by covariances, but also by a matrix of centered correlations of basic functions. Under appropriate moment conditions and the non-degeneracy of this matrix, such a procedure can reduce the variance of estimates in those classes of non-Gaussian distributions where $g_{2}<1$.

Fourth. The bibliography of the article contains 20 references, mostly classical: Rugh 1981 [43], Stenger and Rabenstein, Favier, Orcioni, Gibiino, Zhu, Chang, Gariachy and Shcherbinin (their previous work 2025), Kapustii, Karhunen-Loève transform, Wheeler and Holder, Sosulin, Kharkevich, Pugachov. No reference to the Kunchenko school. No mention of the Shaker 2002 monograph, no mention of the IEEE ISIT report 1997. Ukrainian authors in the Ukrainian radio engineering journal cite classic literature, but not Kunchenko 2002 from Aachen — even though Kunchenko was present in the IEEE literature already since 1997. However, they miss not only the Kunchenko school, but also its Western counterpart — the SLS (Second-order Least Squares) tradition, which since 2003 has been systematically developing in Western econometrics and biostatistics precisely for problems conceptually close to the one solved in [6] (see § 7.5). This emphasizes the systemic nature of the infrastructural gap: between the apparatus that is really needed to solve the given task and the current toolkit of Ukrainian applied radio engineering researchers, there is a gap that is not closed not only by the local (Cherkasy) school, but also by its global Western counterpart.

8.3. Why is this a symptom and not a reproach

I emphasize: the situation is not the fault of the authors. Garyachy and Shcherbinin represent the Kharkiv Radiophysics Center — the same one in whose specialized academic council Kunchenko defended his doctoral dissertation in 1988. Between these two points — Kharkiv 1988 and Kharkiv 2026 — there are decades during which the canon of the school was insufficiently incorporated into mainstream Ukrainian radio engineering education. This is a structural, not a personal problem.

The symptom is as follows. Kunchenko’s school, despite a 50-year history, six monographs, a multi-generational dissertation structure (§ 5), access to international journals (§ 6) and presence in IEEE-literature since 1997 [12a], remains locally invisible in its own applied environment. Ukrainian radio engineering researchers, working on tasks for which the school apparatus was literally created, do not know about its existence. This cannot be chalked up to “not enough publicity” — the school gave Shaker Verlag 2002, IET Signal Processing 2017, arXiv 2025, public R package EstemPMM at CRAN. The problem is deeper: between the apparatus of the school and its applied consumers in Ukraine there is an infrastructural gap, the consequences of which we discuss in § 11.

The article by Gariachyo/Shcherbinin of 2026 — the most direct diagnostic point of this gap. And that is why it becomes a natural motivation for our memorial article: not to point out the oversight of the authors, but in order to through the demonstration of a formal bridge between their task and the school apparatus to close this gap at least to one point.

We build this bridge in § 9.

9. Mathematical bridge: Volterra’s model as a stochastic polynomial and the difference of evaluation criteria

This section is the methodological core of the article. Its purpose is not only to draw a historical parallel between Volterra’s series and Kunchenko’s stochastic polynomials, but to formally show that the class of finite Volterra models naturally nests into the class of generalized stochastic polynomials on a vector argument. This nesting is a statement about the basis and form of the model, not a statement about the identity of the methods. The two criteria can then be clearly separated: MMSE/L2 as a fixed covariance projection for kernel adaptation and PMM as a parametrically dependent moment procedure for estimating a process or distribution parameter.

9.1. Assertion about the embedding of the Volterra model

Theorem 1 (The Volterra model as a generalized stochastic polynomial). Let there be a discrete process $x[n]$ for which there exist moments of order sufficient to construct all products to the power $N$. Also let the finite memory $M$ and the vector of observations be given

$$\overrightarrow{x}_{n}=(x[n],x[n-1],\ldots,x[n-M+1])^{T}.$$

Then any finite Volterra model of degree $N$ with memory $M$ can be written as a generalized stochastic Kunchenko polynomial on the vector argument $\overrightarrow{x}_{n}$ with a basis of monomial products

$$\{\varphi_{k}\}=\left\{x[n-i_{1}]x[n-i_{2}]\cdots x[n-i_{p}]:\;p=1,\ldots,N,\;0\leq i_{1}\leq\cdots\leq i_{p}\leq M-1\right\}.$$

The number of basis functions is equal to

$$S=\sum_{p=1}^{N}\binom{M+p-1}{p}.$$

For the case $N=2$ we have $S=M+M(M+1)/2$ if the symmetry of the quadratic kernel is taken into account.

The proof is a direct rewriting of the Volterra expansion as a linear combination of basis functions from the vector $\overrightarrow{x}_{n}$. For the second order, the discrete model has the form

$$y[n]=h_{0}+\sum_{i=0}^{M_{1}-1}h_{1}[i]x[n-i]+\sum_{i=0}^{M_{2}-1}\sum_{j=0}^{M_{2}-1}h_{2}[i,j]x[n-i]x[n-j].$$

After entering $M=\max(M_{1},M_{2})$, it is rewritten as

$$y[n]=h_{0}+\sum_{i=0}^{M-1}h_{1}[i]\varphi_{1}^{(i)}(\overrightarrow{x}_{n})+\sum_{i,j=0}^{M-1}h_{2}[i,j]\varphi_{2}^{(i,j)}(\overrightarrow{x}_{n}),$$

where $\varphi_{1}^{(i)}(\overrightarrow{x}_{n})=x[n-i]$ and $\varphi_{2}^{(i,j)}(\overrightarrow{x}_{n})=x[n-i]x[n-j]$. So, at the level of Volterra’s basic representation, the model is a special case of a generalized stochastic polynomial with a monomial basis and a vector argument.

9.2. Difference between MMSE/L2 and PMM-criterion

Proposition 2 (criterion difference). The MMSE-adaptation of the Volterra kernel and the PMM-estimator use a similar linear algebraic form of the normal equations, but optimize different statistical objects.

In the MMSE formulation, the kernel coefficients are from the problem

$$\min_{h}E\{(y[n]-\widehat{y}[n])^{2}\},$$

leading to the system

$$\mathbf{C}_{x}\overrightarrow{h}=\overrightarrow{r}_{yx},$$

where $\mathbf{C}_{x}$ is the covariance matrix of the observed basis functions, and $\overrightarrow{r}_{yx}$ is the cross-correlation vector. This is an L2 projection on a fixed basis.

In the PMM-formulation, the optimal coefficients are determined through a parametrically dependent matrix of centered correlations

$$\mathbf{F}_{S}(\theta)\overrightarrow{h}^{*}=\overrightarrow{b}(\theta),$$

where the elements $\mathbf{F}_{S}(\theta)$ are constructed from the moments of the basis functions, and the vector $\overrightarrow{b}(\theta)$ is related to the derivatives of the moment characteristics of the parameter being evaluated. Therefore, PMM is not just an alternative way to solve the same least-squares problem: it changes the criterion itself, transferring the problem from a fixed L2-projection to a parametrically adapted moment estimation.

To estimate the mean $\theta=\mu$ in classes of distributions for which the standard moment conditions and PMM regularity conditions are satisfied, the asymptotic variance of the second power estimate can be written in terms of the variance reduction factor

$$\sigma_{\widehat{\mu},\mathrm{PMM2}}^{2}=\frac{c_{2}}{N}g_{2},\qquad g_{2}=1-\frac{\gamma_{3}^{2}}{2+\gamma_{4}}.$$

This formula should be read conditionally: the gain statement PMM is correct for those non-Gaussian classes where the correlation matrix is non-degenerate, the required moments exist, and $g_{2}<1$. In this form, the result is a statement about a class of estimators and their asymptotic efficiency, not a universal declaration for any unconditional non-Gaussian distribution.

9.3. A corollary for the Volterra-kernel adaptation problem

The task considered in the article [6] has exactly such a methodological meaning. For structured signals of the type OFDM MMSE, the Volterra kernel adaptation works satisfactorily because the second order compensates for part of the cross-harmonic interactions. For noisy broadband signals, the same L2-criterion can worsen the spectral efficiency, because it does not use the moment-cumulant structure of the signal.

The mathematical possibility opened by the PMM apparatus is to adapt the Volterra kernel not only by the covariance matrix of the input, but by the parametric matrix of centered correlations of the basis functions estimated for the corresponding class of non-Gaussian process. The hypothesis to be tested numerically is this: for signals with significantly non-zero higher-order moments, the PMM Volter-kernel adaptation can reduce the variance of the estimates compared to the MMSE/L2 adaptation, and thus potentially eliminate the spectral degradation observed in [6].

This should not be presented as a complete empirical result: the current article builds a formal bridge and a methodological hypothesis. Its validation requires Monte Carlo comparisons on the same types of signals used in [6]: OFDM, filtered white noise, hybrid harmonic-noise signal, different levels of nonlinearity and channel memory.

9.4. Methodological conclusion

A cautious but productive conclusion follows from this: the apparatus of the Kunchenko school can be transferred to the Volterra model only after the explicit construction of a suitable basis, a matrix of centered correlations, moment-cumulant characteristics, non-degeneracy checks, comparison of variances and validation on benchmark scenarios. It is this formulation that shifts the center of gravity of the article from a historical reminder to the formalization of the class of evaluators, criteria and verified conditions of their effectiveness.

10. Research program: from historical bridge to testable models

The formal bridge built in § 9 translates the historical overview into a work program. Its logic is simple: first, it is necessary to check whether the replacement of the criterion gives a real gain on the same signals, where the classic Volterra adaptation showed limitations; further — extend the basis to describe the transition between structured and noise-like signals; finally — to combine the evaluation and detection branches of the school in the task of detecting a regime change. Below, these steps are presented as a sequence of tested models, not as a declaration of finished results.

10.1. PMM-adaptation of the Volterra kernel as a moment-based generalization of the MMSE-criterion

The immediate task — direct experimental verification of the thesis § 9.3. The working hypothesis is carefully formulated: replacing the L2-criterion in the adaptation of the 2nd-order Volterra kernel by the PMM-criterion with coefficients optimized for moments of higher orders can eliminate spectral degradation on noisy signals in those classes of processes where the PMM moment conditions are fulfilled and variational reduction is observed.

The experimental design reproduces the conditions of the article [6]: OFDM (64 subcarriers, QAM-16, 960 kHz), filtered white noise (LPF with normalized cutoff frequency 0.4), hybrid signal (harmonic + noise), with different levels of channel nonlinearity and memory effects. Two variants of adaptation are compared: basic MMSE-normal equations and moment generalization, in which the system of PMM-equations $F_{S}\left(\overrightarrow{\theta}\right)\cdot{\overrightarrow{h}}^{*}=\overrightarrow{b}\left(\overrightarrow{\theta}\right)$ is constructed with $\gamma_{3},\gamma_{4}$ estimation directly from the sample. Comparison metrics: effective spectrum width, spectral efficiency, dispersion of kernel estimates.

Implementation — based on the R-package EstemPMM [33] with an extension to the vector-valued argument and the Volterra-structure of the basis. Approximate time of preparation of experiment and article — 2–3 months after completion of this review work. Target journal — IET Signal Processing or Circuits, Systems, and Signal Processing where the school already has an entry point through [27, 35]. Alternative — direct publication in VOTTP as a direct dialogue with the article by Gariachy and Shcherbinin.

10.2. PATP-kernel parameterization

The second problem arises from the limitation of the article [6], formulated by the authors themselves: Volterra’s method works differently for structured signals (OFDM) and noise-like ones. Therefore, the PATP-parameterization of the kernel is considered here as a continuous control of the transition between structuredness and noise-likeness. The current Kunchenko school proposes a discrete distinction through the perforation of the cumulant description — asymmetric, excess, asymmetric-excess classes [4]. This is a discrete choice that does not reflect the continuous nature of real signals, which may have intermediate degrees of structure.

An alternative approach — introduction of parametrically adaptive transition polynomial (PATP, Parametrically-Adaptive Transition Polynomial). This is a hypothetical generalization of the basic structure of the stochastic polynomial, in which instead of a discrete choice from several classes (“power”, “trigonometric”, “fractal”), a continuous parameter $\alpha\in[0,1]$ is used. This parameter determines the type of basis functions smoothly: in the extreme case $\alpha=0$, the basis consists of fractal functions of the form $|\xi|^{1/i}$, which better describe noisy signals with heavy tails; in the case of $\alpha=1$ — from standard power $\xi^{i}$, optimal for structured signals of type OFDM; intermediate values of $\alpha$ give transient bases that adapt to partially structured signals. The parameter $\alpha$ is optimized automatically — by cross-validation on the calibration sample.

Conceptually, this is an extension of the school’s apparatus to continuous parameterization of the basis. It does not contradict Kunchenko’s classical formulation, but complements it: discrete classes of perforation become partial cases of continuous PATP-space. Technically — requires reformulation of the centered correlation matrix $F_{S}$ as a function of two arguments: the estimated parameter $\overrightarrow{\theta}$ and the basis parameter $\alpha$. Implementation and numerical verification — a separate article for 4–6 months. Target journals — Signal Processing (Elsevier) or IEEE Transactions on Signal Processing, where continuous basis parameterization as an adaptive processing tool will find a natural audience.

10.3. GSA-CUSUM detector instead of heuristic instability indicator

The third task — replacing the heuristic indicator of instability $K(t)$ from the article [6] with a formal polynomial CUSUM detector of a change in distribution. For this statement, there is already a close internal school precedent — semiparametric estimation of the moment of disturbance of the parameters of non-Gaussian sequences by the method of polynomial maximization [28, 28a]. Here we use the conventional working abbreviation GSA (Generalized Stochastic Approximation) for that branch of Kunchenko’s apparatus, which is based on the expansion of the logarithm of the likelihood ratio into a stochastic series with optimization of coefficients according to moment criteria of the quality of the formation of decisive rules [12, 12a, 13]. This abbreviation is not systematically used in the school — in the internal terminology, this branch is described in detail (as “decomposition of the logarithm of the likelihood ratio in the form of stochastic series…” [4]) — however, in the international context, the shortened shortcut is convenient, and we accept it as the technical term of this article.

The formalism of the polynomial CUSUM-detector (CUSUM, Cumulative Sum — cumulative sum, classical statistics for detecting changes in the moment of disturbance):

$$T_{n}=\sum_{k=1}^{n}\Lambda_{S}^{(\mathrm{poly})}\left(x_{k}\right),\quad\tau_{\mathrm{detect}}=\min\{n:T_{n}>h\},$$

where $\Lambda_{S}^{(\mathrm{poly})}$ — a polynomial approximation of the logarithm of the likelihood ratio, constructed by a stochastic series with coefficients optimal according to moment criteria; threshold $h$ is chosen from the Chebyshev or Vysochansky-Petunin inequality to ensure a controlled FAR (False Alarm Rate, false alarm probability). This gives a statistically sound distribution change detector instead of the heuristic one $K(t)$, with a guarantee of $\mathrm{FAR}\leq\varepsilon$ and a computational complexity of the order of $O\left(N\cdot S^{2}\right)$.

Technically — this is an integration of two branches of the school: the decomposition of the logarithm of the likelihood ratio into the Kunchenko stochastic series (primary source ISIT 1997 [12a]) and the moment-cumulant parameter estimator (doctoral apparatus [4]). Experimental verification on real radio engineering signals with a change of mode. Estimated term — 6–8 months. Target journals — Sequential Analysis or Journal of Statistical Planning and Inference; alternative — IEEE Transactions on Information Theory as a journal with a tradition of publications on the point change.

10.4. Consistency and complementarity

Three problems form a natural sequence: § 10.1 — replacing the criterion without changing the structure of the Volterra model; § 10.2 — expansion of the base from discrete to continuous; § 10.3 — integration of assessment and detection branches of the school. In this form, the research program does not complete the memorial article, but opens the next cycle of works from it: from historically motivated reconstruction to numerically verified models and open benchmark comparison.

11. Open methodological and infrastructural problems

Along with the active research program § 10, the state of the school in 2026 calls for several open problems. They do not devalue what has already been done; on the contrary, it is the maturity of the apparatus that allows us to formulate what it lacks for wider scientific visibility and reproducible comparison with related approaches.

11.1. Infrastructural gap with applied Ukrainian radio technology

The most visible and most painful gap — that which the article [6] made transparent. There is a gap between the apparatus of the school and its natural applied consumers in Ukraine, which cannot be closed either by monographs or international publications. The outputs of the school in IEEE ISIT 1997 [12a], IET Signal Processing 2017 [27] and Circuits, Systems, and Signal Processing 2017 [35] did not reach the Kharkiv radio engineering audience; the English-language canon Shaker 2002 [9] did not reach either teaching corpora or departmental libraries. Ukrainian Defense Radio Technical Centers in 2026 cite classic literature, but not Kunchenko 2002.

Closing this gap — the task is not purely scientific, but infrastructural. It requires Ukrainian review publications (including this one), Ukrainian textbooks based on school equipment, integration of PMM into statistical radio engineering courses in Ukrainian universities, direct dialogue publications in journals where applied researchers work (VOTTP, Radioelectronic and Computer Systems). Without this step, the international visibility of the school will continue to grow, and the local visibility will stagnate.

11.2. Formal bridges to GMM, M-estimators, L-moments and SLS

As indicated in § 7, the conceptual affinity between Kunchenko’s apparatus and parallel Western traditions (GMM Hansen, Huber’s M-estimators, Hosking’s L-moments, SLS Wang) is obvious, but formal bridges between these schools in the literature are mostly absent. PMM can be interpreted as a specific form of GMM with the replacement of the Hansen weight matrix by $F_{S}\left(\overrightarrow{\theta}\right)$, but this relationship has not yet been formalized in a mathematically rigorous form. Similarly with L-moments — a conceptually close device, but without a formal bridge.

The comparison PMM2 $\leftrightarrow$ SLS deserves special attention. Unlike the bridges to GMM and L-moments, which remain purely conceptual, here the empirical bridge is already partially built: the work of [25] directly compares the performance of both methods and demonstrates their practical equivalence on nonlinear regression problems with $\chi$²-errors. However, a full-format theoretical compilation of PMM2 and SLS into a single formal framework is a separate publication that has not yet appeared in the literature. The natural formulation of such a work is to show that SLS is a partial case of the generalized PMM with a weight matrix of a certain structure, and the optimal coefficients of PMM at S=2 are an alternative parameterization of the same family of estimators. If this theoretical summation can be built, the Kunchenko school gets a natural entry point into the standard Western literature on nonlinear regression — journals at the level of Annals of the Institute of Statistical Mathematics (where SLS is traditionally published), Journal of Statistical Planning and Inference, Econometric Theory.

Any of these formalizations — an independent publication in a journal at the level of Annals of Statistics, Journal of the American Statistical Association, Biometrika, where Kunchenko’s school is not yet present. This is the highest bar of international positioning, which is real for the school only through the construction of such bridges.

11.3. Lack of a systematic benchmark dataset

All 2006–2026 school publications use self-generated datasets—Monte Carlo with specifically chosen innovation distributions, synthetic OFDM with specifically chosen nonlinearities, specific ARIMA models with specific innovations. This makes comparison of results between school articles difficult and makes direct comparison with external evaluators impossible. The school does not have a publicly available benchmark dataset like the UCI ML Repository or PhysioNet against which any outside researcher could evaluate PMM against alternatives.

Creating such a dataset — a realistic 9–12 month task: a selection of 8–12 realistic radio-technical, metrological and financial scenarios, with well-documented generation, open publication via Zenodo or OSF, and a set of basic scripts to play in R/Python. This is infrastructure work, without which the school will remain closed to its own community.

11.4. PMM + Deep Learning hybrids

Since 2018, in global statistics and signal processing, the direction combining classic semiparametric methods with neural network architectures — neural ODEs with statistical regularization, deep state-space models, neural change-point detection has been rapidly developing. Kunchenko’s school is almost not present in this area yet. Meanwhile, the apparatus of stochastic polynomials naturally fits into this context: the coefficients PMM can be parameterized as the outputs of small neural networks that are trained together with the main model, and the matrix $F_{S}$ — can be used as an inductive bias for loss regularization.

This is a wide and unexplored space. The first works in this direction could appear at the junction of EstemPMM with PyTorch/JAX through the creation of differential modules PMM.

12. Conclusions and dedication

Yuriy Petrovych Kunchenko’s school has gone from a specific radiophysical problem to a mature apparatus of semiparametric non-Gaussian estimation. In the candidate’s thesis of 1972/1973, Volterra’s series were applied to finding estimates of unknown parameters of random processes. In the monographs of 1987–2006, this idea was transformed into stochastic polynomials, the method of polynomial maximization, the space with a generating element, and moment criteria for hypothesis testing. In the works of students and followers 2006–2026, it continued in regression estimation, signal detector problems, metrology, biomedical signal processing and software implementation EstemPMM.

The main conclusion of this article is that the history of the school is not only a history of succession. It is the trajectory of the statistical method. The 2026 case of Volterra processing of stochastic signals shows that the original type of Kunchenko’s formulation returns to modern applied radio engineering: the nonlinear functional from a random process is again used for an estimative or adaptive procedure. The formal bridge constructed in § 9 explains how the finite Volterra model fits into the class of generalized stochastic polynomials, but does not equate MMSE-adaptation with PMM. It is the difference between these criteria that creates a research opportunity: to replace or supplement the fixed L2-criterion with a parametrically dependent moment criterion and check whether it gives a gain on problems of the [6] type.

This conclusion should not be read as a ready promise of universal gain. A correct formulation requires checking the moment conditions, the non-degeneracy of the matrix of centered correlations, and a numerical comparison on benchmark scenarios. That is why the research program § 10 is a necessary continuation of the article: it transforms the memory of the school into work with its apparatus in the modern methodological field.

The text is dedicated to the memory of Yuriy Petrovych Kunchenko on the 87th anniversary of his birth. His scientific legacy is important not only because it created a school, monographs and generations of students. It left a way of seeing a mathematical object in an applied problem, and a future applied problem in a mathematical object. It is this dual view that makes the apparatus of stochastic polynomials alive today.

References

[1] Кунченко Ю.П. Застосування рядiв Вольтера для знаходження оцiнок невiдомих параметрiв випадкових процесiв: дис. … канд. фiз.-мат. наук: 01.04.03. Томськ: Томський державний унiверситет, 1972/1973. 164 с. Шифр зберiгання РДБ: OD Дк 73-1/1227. URL: https://search.rsl.ru/ru/record/01009787980; автореферат: https://search.rsl.ru/ru/record/01007428279.

[2] Кунченко Ю.П., Лега Ю.Г. Оцiнка параметрiв випадкових величин методом максимiзацiї полiному. Київ: Наукова думка, 1991/1992.

[3] Кунченко Ю.П. Полiноми наближення у просторi з породжувальним елементом. Київ: Наукова думка, 2005. (україномовна версiя)

[3a] Кунченко Ю.П. Полиномы приближения в пространстве с порождающим элементом. К.: Наукова думка, 2003. 243 с. (оригiнальне росiйськомовне видання)

[4] Заболотнiй С.В. Iнформацiйна технологiя ймовiрнiсного дiагностування розладнання параметрiв негаусових послiдовностей: дис. … д-ра техн. наук: 05.13.06. Львiв: Українська академiя друкарства, 2015.

[5] Палагiн В.В. Математичнi моделi, методи та засоби виявлення i розрiзнення сигналiв на фонi негаусових завад: дис. … д-ра техн. наук: 01.05.02. Черкаси: ЧДТУ, 2013.

[6] Гарячий М., Щербiнiн С. Метод формування стохастичних сигналiв iз використанням рядiв Вольтера // Вимiрювальна та обчислювальна технiка в технологiчних процесах. 2026. № 1. С. 47–60.

[7] Меморiальна стаття про Ю.П. Кунченка. Сайт кафедри радiотехнiки ЧДТУ. URL: https://rtrs.chdtu.edu.ua/history-of-the-department/

[8] Кунченко Ю.П. Нелiнiйна оцiнка параметрiв негауссiвських радiофiзичних сигналiв. Київ: Вища школа, 1987. 191 с.

[9] Kunchenko Y.P. Polynomial Parameter Estimations of Close to Gaussian Random Variables. Aachen: Shaker Verlag, 2002. 396 p.

[10] Кунченко Ю.П., Заболотнiй С.В. Полiномiальнi оцiнки параметрiв близьких до гаусових випадкових величин. Частина 1, 2. Черкаси: ЧIТI, 2001.

[10a] Zabolotnii S.W., Martynenko S.S., Salypa S.V. Method of verification of hypothesis about mean value on a basis of expansion in a space with generating element // Radioelectronics and Communications Systems. 2018. Vol. 61, No. 5. P. 222–229. DOI: https://doi.org/10.3103/S0735272718050060.

[11] Кунченко Ю.П. Стохастические полиномы. К.: Наукова думка, 2006. 275 с.

[12] Кунченко Ю.П., Палагiн В.В. Побудова моментного критерiю якостi типу Неймана-Пiрсона для перевiрки простих статистичних гiпотез // Вiсник Iнженерної академiї України. 2005. № 1. С. 26–30.

[12a] Kunchenko Y. A moment performance criteria of a decision-making for testing simple statistical hypothesis // Proc. IEEE International Symposium on Information Theory (ISIT), Ulm, Germany, July 1997. P. 407. DOI: https://doi.org/10.1109/ISIT.1997.613344.

[13] Кунченко Ю.П., Палагiн В.В. Перевiрка статистичних гiпотез при використаннi полiномiальних вирiшних правил, оптимальних за моментним критерiєм суми асимптотичних ймовiрностей помилок // Радiоелектронiка та iнформатика. 2006. № 3 (34). С. 4–11.

[14] Палагiн В.В. Алгоритми виявлення сигналiв на фонi негауссiвських завад за критерiєм асимптотичної нормальностi: дис. … канд. техн. наук: 05.12.01. Черкаси: ЧДТУ, 1999.

[15] Заболотнiй С.В. Нелiнiйнi алгоритми визначення параметрiв негаусових випадкових послiдовностей у каналах iнформацiйно-вимiрювальних систем: дис. … канд. техн. наук: 05.11.16. Черкаси: ЧДТУ, 2000.

[16] Вєдєрнiков Д.А. Математичнi моделi, методи та засоби оцiнювання параметра постiйного сигналу на фонi негаусових корельованих завад: дис. … PhD. Черкаси: ЧДТУ, 2021.

[17] Смiрнов Д.О. Математичнi моделi, методи та засоби виявлення постiйного сигналу на фонi негаусових корельованих завад: дис. … PhD. Черкаси: ЧДТУ, 2025.

[18] Ткаченко О.М. Полiномiальнi методи та засоби оцiнювання параметрiв регресiї з використанням моделей негаусових помилок: дис. … PhD. Черкаси: ЧДТУ, 2021.

[19] Chertov O., Slipets T. Kunchenko’s Polynomials for Template Matching. arXiv:1107.2085, 2011.

[20] Chertov O., Slipets T. Epileptic seizures diagnose using Kunchenko polynomials template matching // Progress in Industrial Mathematics at ECMI 2012 / Eds. M. Fontes, M. Günther, N. Marheineke. Springer, Cham, 2014. P. 245–248. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-319-05365-3_33.

[21] Warsza Z.L., Zabolotnii S.W. A polynomial estimation of measurand parameters for samples of non-Gaussian symmetrically distributed data // AISC, vol. 550. Springer, Cham, 2017. P. 468–480. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-319-54042-9_45.

[22] Warsza Z.L., Zabolotnii S.W. Estimation of measurand parameters for data from asymmetric distributions by polynomial maximization method // AISC, vol. 743. Springer, 2018. P. 746–757. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-319-77179-3_74.

[23] Zabolotnii S., Warsza Z.L., Tkachenko O. Polynomial Estimation of Linear Regression Parameters for the Asymmetric PDF of Errors // AISC, vol. 743. Springer, 2018. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-319-77179-3_75.

[24] Zabolotnii S., Warsza Z.L., Tkachenko O. Estimation of Linear Regression Parameters of Symmetric Non-Gaussian Errors by Polynomial Maximization Method // Advances in Intelligent Systems and Computing, vol. 920. Springer, 2019. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-030-13273-6_59.

[25] Zabolotnii S., Tkachenko O., Nowakowski W., Warsza Z.L. Application of the Polynomial Maximization Method for Estimating Nonlinear Regression Parameters with Non-gaussian Asymmetric Errors // Automation 2024: Advances in Automation, Robotics and Measurement Techniques. Springer LNNS, vol. 1219, 2025. P. 1–15. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-031-78266-4_30.

[26] Palahin V., Juhár J. Joint signal parameter estimation in non-Gaussian noise by the method of polynomial maximization // Journal of Electrical Engineering. 2016. Vol. 67, No. 3. P. 217–221. DOI: https://doi.org/10.1515/jee-2016-0031.

[27] Vokorokos L., Ivchenko A., Marchevský S., Palahina E., Palahin V. Parameters estimation of correlated non-Gaussian processes by the method of polynomial maximisation // IET Signal Processing. 2017. Vol. 11, No. 3. P. 313–319.

[28] Zabolotnii S.W., Warsza Z.L. Semi-parametric estimation of the change-point of parameters of non-Gaussian sequences by polynomial maximization method // AISC, vol. 440. Springer, Heidelberg, 2016. P. 903–919. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-319-29357-8_80.

[28a] Zabolotnii S.W., Warsza Z.L. Semi-parametric polynomial method for retrospective estimation of the change-point of parameters of non-Gaussian sequences // Advanced Mathematical and Computational Tools in Metrology and Testing X (AMCTM X) / Eds. F. Pavese et al. Series on Advances in Mathematics for Applied Sciences, vol. 86. World Scientific, Singapore, 2015. P. 400–408.

[29] Матерiали VII Мiжнародної науково-практичної конференцiї «Обробка сигналiв i негауссiвських процесiв». Черкаси: ЧДТУ, 2019. 212 с.

[30] Zabolotnii S.V., Chepynoha A.V., Bondarenko Yu.Yu., Rud M.P. Polynomial parameter estimation of exponential power distribution data // Visnyk NTUU KPI Seriia - Radiotekhnika Radioaparatobuduvannia. 2018. Issue 75. P. 40–47. DOI: https://doi.org/10.20535/radap.2018.75.40-47.

[31] Zabolotnii S., Khotunov V., Chepynoha A., Tkachenko O. Estimating parameters of linear regression with an exponential power distribution of errors by using a polynomial maximization method // Eastern-European Journal of Enterprise Technologies. 2021. Vol. 1, No. 4(109). DOI: https://doi.org/10.15587/1729-4061.2021.225525.

[32] Zabolotnii S. Applying PMM to estimate ARIMA models with asymmetric non-Gaussian innovations. arXiv:2511.07059, 2025.

[33] Zabolotnii S. EstemPMM: Polynomial Maximization Method for Non-Gaussian Errors. R package, CRAN, 2025. URL: https://cran.r-project.org/package=EstemPMM

[33a] Заболотнiй С.В., Чепинога А.В., Салипа С.В. Спосiб генерацiї випадкових величин: декларац. патент України на корисну модель № 57092, МПК G06F7/58. Заявл. 16.07.2010; Опубл. 10.02.2011. Бюл. № 3.

[34] Palahin V., Palahina I., Filipov V., Leleko S., Ivchenko A. Modeling of joint signal detection and parameter estimation on background of Non-Gaussian noise // Journal of Applied Mathematics and Computational Mechanics. 2015. Vol. 14, No. 3. P. 87–94. DOI: https://doi.org/10.17512/jamcm.2015.3.09.

[35] Palahina E., Gamcová M., Gladišová I., Gamec J., Palahin V. Signal Detection in Correlated Non-Gaussian Noise Using Higher-Order Statistics // Circuits, Systems, and Signal Processing. 2017. Vol. 37, No. 4. P. 1704–1723. DOI: https://doi.org/10.1007/s00034-017-0623-5.

[36] Smirnov D., Palahina E., Palahin V. Mathematical Modeling of Signal Detection in Non-gaussian Correlated Noise // Smart Technologies in Urban Engineering. STUE 2022. Lecture Notes in Networks and Systems, vol. 536. Springer, 2023. P. 65–74. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-031-20141-7_7.

[37] Krasilnikov A., Beregun V. Cumulant Detector of Non-Gaussian Signals against Background of Non-Gaussian Interferences // Radioelectronics and Communications Systems. 2024. Vol. 67, No. 6. P. 317–330. DOI: https://doi.org/10.3103/S0735272724060037.

[38] Чертов О.Р., Тавров Д.Ю. Use Kunchenko Polynomials for the Analysis of the Statistical Data // Eastern-European Journal of Enterprise Technologies. 2010. Vol. 4, Issue 4(46). P. 70–75.

[39] Захищенi дисертацiї за напрямком наукової школи професора Кунченка Ю.П. Сайт кафедри радiотехнiки ЧДТУ. URL: https://rtrs.chdtu.edu.ua/zahysty-dysertaczijnyh-robit/

[40] Заболотнiй С.В., Ткаченко О.М. Полiномiальнi адаптивнi процедури регресiйного аналiзу iз використанням моделей негаусових помилок на основi статистик вищих порядкiв // Тези доповiдей IV Мiжнародної науково-практичної конференцiї «Обчислювальний iнтелект (результати, проблеми, перспективи) — 2017» (ComInt-2017). Київ: КНУ iм. Т. Шевченка, 16–18 травня 2017 р. С. 113–114.

[41] Заболотнiй С.В., Ткаченко О.М. Застосування методу максимiзацiї полiнома для оцiнювання параметрiв однофакторної лiнiйної регресiї при негаусовому розподiлi помилок. Бiблiографiчний запис у перелiку праць О.М. Ткаченка, ЧДТУ. URL: https://rtrs.chdtu.edu.ua/postgraduate-students-of-the-department/

[42] Збiрка тез VIII Мiжнародної науково-практичної конференцiї «Обробка сигналiв i негауссiвських процесiв» (ОСНП-2021), присвяченої пам’ятi професора Ю.П. Кунченка. Черкаси: ЧДТУ, 25–26 травня 2021 р.

[43] Rugh W.J. Nonlinear System Theory: The Volterra/Wiener Approach. Baltimore: Johns Hopkins University Press, 1981.

[44] Schetzen M. The Volterra and Wiener Theories of Nonlinear Systems. New York: Wiley, 1980.

[45] Mathews V.J., Sicuranza G.L. Polynomial Signal Processing. New York: Wiley, 2000.

[46] Mendel J.M. Tutorial on higher-order statistics (spectra) in signal processing and system theory: theoretical results and some applications // Proceedings of the IEEE. 1991. Vol. 79, No. 3. P. 278–305.

[47] Nikias C.L., Petropulu A.P. Higher-Order Spectra Analysis: A Nonlinear Signal Processing Framework. Prentice Hall, 1993.

[48] Giannakis G.B., Tsatsanis M.K. Signal detection and classification using matched filtering and higher order statistics // IEEE Transactions on Acoustics, Speech, and Signal Processing. 1990. Vol. 38, No. 7. P. 1284–1296.

[49] Huber P.J. Robust Statistics. New York: Wiley, 1981.

[50] Hansen L.P. Large sample properties of generalized method of moments estimators // Econometrica. 1982. Vol. 50, No. 4. P. 1029–1054.

[51] Hosking J.R.M. L-moments: analysis and estimation of distributions using linear combinations of order statistics // Journal of the Royal Statistical Society, Series B. 1990. Vol. 52, No. 1. P. 105–124.

[52] Wang L. Estimation of nonlinear Berkson-type measurement error models // Statistica Sinica. 2003. Vol. 13. P. 1201–1210.

[53] Wang L., Leblanc A. Second-order nonlinear least squares estimation // Annals of the Institute of Statistical Mathematics. 2008. Vol. 60. P. 883–900. DOI: https://doi.org/10.1007/s10463-007-0139-z.

[54] Kim M., Ma Y. The efficiency of the second-order nonlinear least squares estimator and its extension // Annals of the Institute of Statistical Mathematics. 2012. Vol. 64. P. 751–764. DOI: https://doi.org/10.1007/s10463-011-0332-y.

[55] Gao L.L., Zhou J. New optimal design criteria for regression models with asymmetric errors // Journal of Statistical Planning and Inference. 2014. Vol. 149. P. 140–151. DOI: https://doi.org/10.1016/j.jspi.2014.01.005.

[56] Salamh M., Wang L. Second-order least squares estimation in nonlinear time series models with ARCH errors // Econometrics. 2021. Vol. 9, No. 4. Article 41. DOI: https://doi.org/10.3390/econometrics9040041.

[57] He L., Yue R.X., Du A. Optimal designs for comparing curves in regression models with asymmetric errors // Journal of Statistical Planning and Inference. 2024. Vol. 228. P. 46–58. DOI: https://doi.org/10.1016/j.jspi.2023.06.005.

Вiд рядiв Вольтера до стохастичних полiномiв Кунченка: пiвстолiття методологiї негаусiвського оцiнювання

До 87-ї рiчницi вiд дня народження засновника черкаської наукової школи

С. В. Заболотнiй

Черкаський державний фаховий бiзнес-коледж

ORCID: 0000-0003-0242-2234

Анотацiя

Стаття реконструює пiвстолiтню еволюцiю наукової школи Юрiя Петровича Кунченка (1939–2006) як iсторiю формування семiпараметричної методологiї негаусiвського оцiнювання. Вихiдною точкою є кандидатська дисертацiя 1972/1973 р., у якiй ряди Вольтера було застосовано до задачi знаходження оцiнок невiдомих параметрiв випадкових процесiв; подальший розвиток простежено до сучасних робiт учнiв i послiдовникiв школи 2006–2026 рр. Апарат стохастичних полiномiв подано не лише як локальну традицiю черкаської школи, а як узгоджену сiм’ю моментно-кумулянтних процедур: метод максимiзацiї полiному для оцiнювання параметрiв, полiномiальнi критерiї перевiрки статистичних гiпотез i декомпозицiю в просторi з порiдним елементом для задач розпiзнавання. Окремо враховано iнституцiйну структуру школи: верифiковану генеалогiю з 15 захищених дисертацiй, мiжнароднi колаборацiї в Польщi, Словаччинi та Нiмеччинi, а також сучасну програмну iнфраструктуру у виглядi R-пакета EstemPMM. На прикладi статтi 2026 р. про Вольтера-обробку стохастичних сигналiв показано, що вихiдна постановка Кунченка повертається в сучасну прикладну радiотехнiку на рiвнi типу задачi: нелiнiйний функцiонал вiд випадкового процесу використовується для оцiнювальної або адаптивної процедури. Побудовано формальний мiст мiж скiнченною моделлю Вольтера i узагальненим стохастичним полiномом Кунченка на векторному аргументi; водночас розмежовано MMSE/L2-критерiй VOTTP як коварiацiйну проєкцiю для адаптацiї ядра i ММПл як параметрично залежну моментну процедуру оцiнювання параметра процесу або розподiлу. Твердження про ефективнiсть ММПл сформульовано в умовнiй, методологiчно коректнiй формi: виграш очiкується для тих негаусiвських класiв, де iснують потрiбнi моменти, матриця центрованих корелянтiв невироджена, а коефiцiєнт варiацiйної редукцiї менший за одиницю. У фiналi окреслено дослiдницьку програму, що переводить iсторичну реконструкцiю в набiр перевiрюваних статистичних i сигнал-обробних задач.

Ключовi слова: стохастичнi полiноми Кунченка; метод максимiзацiї полiному; ряди Вольтера; негаусiвськi випадковi процеси; моментно-кумулянтний опис; простiр з порiдним елементом; семiпараметричнi методи; нелiнiйна обробка сигналiв; черкаська наукова школа; адаптивне оцiнювання параметрiв; коефiцiєнт варiацiйної редукцiї; перфорацiя кумулянтного опису; second-order least squares (SLS).

Abstract

This paper reconstructs the half-century evolution of the scientific school founded by Yuriy P. Kunchenko (1939–2006) as the development of a semiparametric methodology for non-Gaussian estimation. Its starting point is Kunchenko’s 1972/1973 candidate dissertation, where Volterra series were applied to estimating unknown parameters of random processes; the trajectory is followed through the work of his students and successors in 2006–2026. Kunchenko stochastic polynomials are presented not merely as a local research tradition, but as a coherent family of moment-cumulant procedures: the polynomial maximization method for parameter estimation, polynomial criteria for statistical hypothesis testing, and decomposition in the space with a generating element for recognition problems. The paper also accounts for the institutional structure of the school: a verified genealogy of 15 defended dissertations, international collaborations in Poland, Slovakia, and Germany, and the recent R package EstemPMM. A 2026 paper on Volterra-based processing of stochastic signals is used as a diagnostic case showing that Kunchenko’s original problem has reappeared in applied radio engineering at the level of problem structure: a nonlinear functional of a random process is used to construct an estimation or adaptation procedure. A formal bridge is built between finite Volterra models and generalized Kunchenko stochastic polynomials on vector arguments; at the same time, the MMSE/L2 criterion in the 2026 paper is separated from PMM, since the former is a covariance projection for kernel adaptation whereas the latter is a parameter-dependent moment-based procedure for estimating parameters of a process or distribution. Claims about PMM efficiency are stated conditionally: gains are expected for non-Gaussian classes where the required moments exist, the centered correlant matrix is nondegenerate, and the variance reduction coefficient is below one. The concluding research program turns the historical reconstruction into a set of testable statistical and signal-processing tasks.

Keywords: Kunchenko stochastic polynomials; polynomial maximization method; Volterra series; non-Gaussian random processes; moment-cumulant description; space with generating element; semiparametric methods; nonlinear signal processing; Cherkasy scientific school; adaptive parameter estimation; variance reduction coefficient; cumulant description perforation; second-order least squares (SLS).

1. Вступ: iсторiя як траєкторiя методу

Двадцять шостого травня 2026 року минає вiсiмдесят сiм рокiв вiд дня народження Юрiя Петровича Кунченка (1939, Ростов-на-Дону — 2006, Черкаси) — українського радiофiзика й математика, доктора фiзико-математичних наук, заслуженого дiяча науки i технiки України, засновника черкаської наукової школи нелiнiйного статистичного аналiзу негаусiвських сигналiв. Його рання робота з рядами Вольтера важлива не тiльки як iсторичний факт. У нiй уже було закладено спосiб мислення, який згодом стане впiзнаваним для всiєї школи: параметр випадкового процесу треба оцiнювати не лише через лiнiйну статистику або повнiстю задану функцiю розподiлу, а через полiномiальнi функцiонали, що вмiють використовувати iнформацiю моментiв вищих порядкiв.

Саме тому цю статтю доцiльно читати не як бiографiчний нарис i не як локальну хронiку кафедральної традицiї. Її предметом є шлях статистичного методу. Вiд кандидатської дисертацiї 1972/1973 р. до монографiй 1987–2006 рр., вiд оцiнювання параметрiв випадкових величин до перевiрки статистичних гiпотез i розпiзнавання образiв, вiд рукописних нормальних рiвнянь до вiдтворюваного R-пакета EstemPMM — перед нами розгортається одна й та сама iдея: негаусiвськiсть не є шумом, який треба усунути, а джерелом додаткової статистичної iнформацiї.

Ця оглядова стаття має три завдання. Перше — реконструювати iдейну еволюцiю школи з опертям на верифiкованi бiблiографiчнi та iнституцiйнi данi. Друге — показати, що три прикладнi гiлки школи, а саме оцiнювання параметрiв, перевiрка гiпотез i розпiзнавання образiв, є похiдними одного формального апарату стохастичних полiномiв. Третє — пояснити, чому свiжа задача Вольтера-обробки стохастичних сигналiв, опублiкована у 2026 р., фактично повертає нас до вихiдного типу постановки Кунченка i водночас вiдкриває сучасну дослiдницьку програму.

У структурному планi текст рухається трьома пластами. Роздiли 2–4 вiдтворюють еволюцiю вiд вольтерiвської постановки до зрiлого апарату стохастичних полiномiв. Роздiли 5–6 показують школу як iнституцiйну й дослiдницьку мережу. Роздiли 7–10 переводять iсторiю в методологiю: зiставляють апарат Кунченка iз сумiжними статистичними традицiями, аналiзують випадок 2026 р. i будують формальний мiст мiж Вольтера-моделлю та стохастичним полiномом. Завершальнi роздiли називають вiдкритi проблеми й формулюють наступнi кроки.

2. Точка нуль: ряди Вольтера в дисертацiї 1972/1973 р.

Кандидатська дисертацiя Кунченка має такi вихiднi данi: рукопис датовано 1972 роком, мiсце захисту — Томський державний унiверситет, обсяг — 164 сторiнки, спецiальнiсть — 01.04.03 «Радiофiзика, включаючи квантову радiофiзику». За меморiальною статтею ЧДТУ, захист вiдбувся 1973 року в спецiалiзованiй радi при Томському унiверситетi [7]. Ця двозначнiсть дати — типовий для радянських дисертацiй випадок розходження мiж роком завершення рукопису й роком процедурного захисту — не несе жодного концептуального наслiдку, i в подальшому ми будемо посилатися на дисертацiю як на роботу 1972/1973 р.

Що становить iнтелектуальний контекст цiєї роботи? Початок 1970-х в радянськiй радiофiзичнiй школi — перiод зрiлостi теорiї випадкових процесiв, оформленої в монографiях Пугачова, Тихонова, Сосулiна. Одночасно захiдна школа (Wiener, Volterra, пiзнiше Schetzen, Rugh) активно розвивала функцiональнi ряди як iнструмент опису нелiнiйних систем з пам’яттю. Точка перетину цих двох лiнiй — а саме використання рядiв Вольтера для розв’язання статистичних задач, не системно-iдентифiкацiйних, а параметрично-оцiнювальних — i складає предметне поле дисертацiї Кунченка.

Кандидатська постановка формулюється так. Нехай спостерiгається випадковий процес $\xi(t)$, статистичнi характеристики якого залежать вiд невiдомого параметра $\theta$ (або вектора параметрiв $\overrightarrow{\theta}$). Ряд Вольтера дозволяє представити функцiонал вiд $\xi(t)$ у виглядi скiнченновимiрного нелiнiйного розкладу за добутками значень процесу в рiзнi моменти часу, з ядрами $h_{n}\left(\tau_{1},\ldots,\tau_{n}\right)$, що несуть iнформацiю про нелiнiйну структуру залежностi спостережуваної величини вiд $\theta$. Задача оцiнювання $\theta$ зводиться, отже, до знаходження таких ядер $h_{n}$, якi мiнiмiзують середньоквадратичну помилку наближення статистики, обчисленої з вибiрки, до її теоретичного значення як функцiї невiдомого параметра. Технiчно — це система нормальних рiвнянь типу $C_{x}\cdot h=r_{yx}$, де $C_{x}$ — матриця моментiв процесу, а $r_{yx}$ — крос-кореляцiйний вектор.

У цiй постановцi вже присутнi всi чотири елементи, якi за наступнi десятирiччя стануть концептуальною пiдставою школи. По-перше, орiєнтацiя на оцiнювання, а не на iдентифiкацiю системи: ядро Вольтера у Кунченка не описує фiзичний канал, а є iнструментом отримання оцiнок параметра. По-друге, полiномiальна структура наближення: оцiнка будується не за єдиною лiнiйною статистикою, а за добутками значень процесу рiзних порядкiв, що вiдкриває можливiсть залучати iнформацiю вищих моментiв. По-третє, моментний характер опису: коефiцiєнти ядер виражаються через моменти (кумулянти) процесу, а не через його повну функцiю розподiлу. По-четверте, орiєнтацiя на негаусiвськi процеси: для гаусiвських процесiв вищi кумулянти тотожнi нулю, i полiномiальний розклад втрачає переваги перед лiнiйним; уся ефективнiсть методу проявляється саме за наявностi негаусiвських характеристик.

Жоден iз цих чотирьох елементiв у 1972 р. ще не оформлений як окрема теорiя. Їхнiй синтез у самостiйний апарат — справа наступних 15 рокiв, з кульмiнацiєю у докторськiй дисертацiї 1988 р. i монографiї 1987 р. Але важливо зафiксувати: концептуальний зародок усiєї майбутньої школи вже присутнiй у кандидатськiй. Стохастичний полiном як математичний об’єкт ще не названий, простiр з порiдним елементом ще не введений, моментно-кумулянтний опис ще не систематизований — однак методологiчна установка вже задана: оцiнювати параметри негаусiвських випадкових процесiв через нелiнiйнi полiномiальнi функцiонали вiд моментiв спостережуваних статистик, а не через лiнiйну статистику й апрiорну функцiю розподiлу.

Саме ця установка i є тим, що еволюцiонувало в наступнi десятилiття у сiм’ю взаємопов’язаних апаратiв — i саме її повторно й незалежно реконструюють у 2026 роцi автори статтi [6], про яку йдеться в § 8. Мiж цими двома точками лежить пiвстолiття внутрiшньої роботи школи, яку наступнi роздiли послiдовно розгортають.

3. Перехiд 1973–1987: вiд ядер Вольтера до нелiнiйного оцiнювання негаусiвських сигналiв

П’ятнадцять рокiв, що вiдокремлюють кандидатську дисертацiю 1972/1973 р. вiд першої монографiї 1987 р. «Нелiнiйна оцiнка параметрiв негауссiвських радiофiзичних сигналiв» (Київ: Вища школа, 191 с.) [8], складають найменш видимий, але концептуально центральний перiод еволюцiї школи. Цей перiод охоплює завершення томського етапу бiографiї Кунченка (1962–1978, кафедра радiофiзики ТДУ та Сибiрський фiзико-технiчний iнститут) i його кiровоградський етап (1979–1990, доцент, згодом завiдувач кафедри вищої математики Кiровоградського iнституту сiльськогосподарського машинобудування). Завершується перiод захистом докторської дисертацiї 1988 р. у спецiалiзованiй радi при Харкiвському державному унiверситетi за тiєю самою спецiальнiстю «радiофiзика, включаючи квантову радiофiзику», що й кандидатська [7].

Документальний слiд цього перiоду в публiчно доступних джерелах фрагментарний. Вiдкритi бiблiотечнi каталоги дають точну назву й шифр кандидатської (§ 2), i дозволяють локалiзувати монографiю 1987 р., але не зберiгають повного списку статей i доповiдей мiж цими двома датами. Це не виняткова ситуацiя — для радянських авторiв радiофiзичного профiлю 1970-х–1980-х основний публiкацiйний канал iшов через журнали, а також через закритi вiдомчi звiти НДР i збiрники конференцiй, оцифрованi лише вибiрково.

Концептуально, однак, спрямованiсть руху чiтко простежується за порiвнянням двох опорних точок — кандидатської 1972/1973 i монографiї 1987.

У монографiї 1987 р. вже присутнi всi базовi елементи, якi складуть зрiлий апарат школи. Поняття стохастичного полiному як випадкової величини, що є лiнiйною комбiнацiєю функцiй (степеневих, тригонометричних, експоненцiйних) вiд спостережуваної випадкової величини, з матрицею центрованих корелянтiв i об’ємом тiла полiному як ключовими iнварiантами [4]. Постановка задачi оцiнювання параметрiв через максимiзацiю стохастичного полiному, в якiй оцiнки знаходяться як точки глобального максимуму математичного сподiвання полiному, що розглядається як функцiя невiдомого параметра. Доведення асимптотичної ефективностi таких оцiнок зi зростанням степеню полiному. Перенесення цього апарату з оцiнювання параметрiв випадкових величин на ширший клас задач — оцiнювання параметрiв сигналiв на негаусiвському тлi.

Ключовий концептуальний зсув вiд кандидатської 1972/1973 до монографiї 1987 — перехiд вiд функцiонального опису ‘‘вхiд-вихiд’’ до моментно-кумулянтного опису розподiлу. У вихiднiй вольтерiвськiй постановцi ядра $h_{n}$ описували фiзичний канал передачi сигналу, навiть якщо метою було оцiнювання параметра, а не iдентифiкацiя системи. У зрiлому апаратi 1987 р. полiномiальна структура переноситься з простору сигналiв у простiр моментiв: коефiцiєнти $h_{i}$ перестають бути функцiями часових затримок $\tau_{1},\ldots,\tau_{n}$ i стають коефiцiєнтами розкладу за моментними або кумулянтними характеристиками випадкової величини. Цей зсув звiльняє теорiю вiд прив’язки до конкретної фiзики каналу i робить її унiверсальною. Один i той самий апарат тепер працює i для оцiнювання параметрiв вибiрки, i для оцiнювання параметрiв процесу, i для побудови вирiшних правил перевiрки гiпотез — бо всi цi задачi зводяться до операцiй з моментами.

Другий концептуальний зсув цього перiоду — обмеження класу дослiджуваних розподiлiв через ‘‘близькiсть до гаусового’’. У монографiї 1987 р. та працях наступних рокiв послiдовно розвивається iдея перфорацiї кумулянтного опису [4]: для багатьох практично важливих задач кумулянтнi коефiцiєнти вище деякого порядку настiльки малi, що ними можна знехтувати, обнуляючи їх у моделi. Шляхом комбiнацiї рiзних типiв перфорацiї видiляються три класи негаусiвських випадкових величин — асиметричнi, ексцеснi й асиметрично-ексцеснi, якi отримують назву «близьких до гаусових». Ця класифiкацiя стане основою для канонiчної англомовної монографiї 2002 р. Polynomial Parameter Estimations of Close to Gaussian Random Variables (Aachen: Shaker Verlag, 396 с.) [9], назва якої прямо вiдображає цей теоретичний хiд.

Третiй зсув — поява моментного критерiю якостi формування вирiшних правил. Вже в монографiї 1987 р. i в статтях кiнця 1980-х — початку 1990-х оформлюється iдея, що полiномiальний апарат застосовний не тiльки до оцiнювання, а й до перевiрки гiпотез: розклад логарифму вiдношення правдоподiбностi у стохастичний ряд з коефiцiєнтами, оптимальними за моментними критерiями, дає альтернативу класичному критерiю Неймана-Пiрсона, не вимагаючи знання повної функцiї розподiлу [4]. Ця гiлка вперше отримує систематичне оформлення у доповiдi Ю.П. Кунченка на IEEE International Symposium on Information Theory в Ульмi 1997 р. [12a] — цей факт варто пiдкреслити окремо: апарат школи був присутнiй у мiжнароднiй IEEE-лiтературi вже за чверть столiття до сьогоднiшнього перiоду її продовження. Ця гiлка згодом викристалiзується у працях Кунченка з В.В. Палагiним та С.С. Мартиненком 1998–2006 рр. [12, 13] i складе фундамент сигнально-детекторної гiлки школи (§ 6.2).

Таким чином, перiод 1973–1987 рр. — це перiод, у який iдея, зародок якої присутнiй у кандидатськiй, формалiзується в самостiйний апарат. Стохастичний полiном Кунченка як математичний об’єкт, ММПл як метод оцiнювання, моментно-кумулянтний опис як форма iнформацiї, перфорацiя як прийом класифiкацiї, близькi до гаусових випадковi величини як цiльовий клас. Усе це — наслiдок вiдносно тихого внутрiшнього ходу 15-рiчної роботи, документально зафiксованого тiльки на двох опорних точках, але концептуально безперервного.

4. Зрiлiсть школи 1991–2006: оформлення апарату стохастичних полiномiв

Перiод мiж монографiєю 1987 р. i смертю Юрiя Петровича 6 серпня 2006 р. — це сiмнадцять рокiв, упродовж яких школа з тематичного напряму одного автора перетворюється на повноцiнну iнституцiйну формацiю з власною кафедрою (з 1990 р. — кафедра радiотехнiки Черкаського iнженерно-технологiчного iнституту, нинi ЧДТУ), власною термiнологiєю, власним канонiчним корпусом монографiй та першим поколiнням учнiв. Цей перiод вiдкривається переїздом Кунченка з Кiровограда до Черкас на початку 1990 р. i закривається посмертною монографiєю 2006 р., яка стала пiдсумковим синтезом теорiї.

4.1. Канонiчний корпус монографiй

Книжковий канон школи, оформлений у цей перiод, складається з шести монографiй, що утворюють внутрiшньо узгоджену послiдовнiсть. Перша — вже згадана «Нелiнiйна оцiнка параметрiв негауссiвських радiофiзичних сигналiв» 1987 р. [8] — слугує мостом мiж кандидатським перiодом та кафедральною роботою в Черкасах. Друга — «Оцiнка параметрiв випадкових величин методом максимiзацiї полiному» (Київ: Наукова думка, 1991/1992; у спiвавторствi з Ю.Г. Легою) [2] — стає першим систематичним викладом ММПл як методу. Третя — «Полиномиальные оценки параметров близких к гауссовским случайных величин. Часть 1» (Черкаси, 2001) разом з «Часть 2», написаною у спiвавторствi з С.В. Заболотнiм — фiксує черкаський етап i виводить класифiкацiю близьких до гаусових величин (асиметричних, ексцесних, асиметрично-ексцесних) у форму, безпосередньо орiєнтовану на прикладнi задачi [10].

Четверта монографiя — Polynomial Parameter Estimations of Close to Gaussian Random Variables (Aachen: Shaker Verlag, 2002, 396 с.) [9] — складає головний англомовний канон школи. Її поява пов’язана з гостьовим перебуванням Кунченка в Iнститутi технiки зв’язку Ганноверського унiверситету в 2001–2002 рр., де вiн читав курс лекцiй про метод максимiзацiї полiному. Ця монографiя залишається донинi єдиним повним викладом апарату ММПл англiйською мовою, i саме її цитують усi без винятку мiжнароднi публiкацiї школи 2010–2026 рр. як головну точку входу.

П’ята i шоста монографiї 2003–2006 рр. — «Полиномы приближения в пространстве с порождающим элементом» (К.: Наукова думка, 2003, 243 с.) [3a], її україномовна версiя «Полiноми наближення у просторi з породжувальним елементом» (К.: Наукова думка, 2005) [3] та пiдсумкова «Стохастические полиномы» (К.: Наукова думка, 2006, 275 с.) [11] — оформлюють геометричну iнтерпретацiю апарату. Тут вводиться простiр з порiдним елементом (простiр Кунченка) як абстрактне формальне середовище, в якому стохастичний полiном iснує як об’єкт незалежно вiд конкретного класу базисних функцiй. Саме ця геометризацiя вiдкриває третю гiлку школи — розклад в просторi iз породжувальним елементом для розпiзнавання образiв, до якої повернемося в § 6.3.

4.2. Формальне ядро апарату

Зрiла форма апарату стохастичних полiномiв, оформлена в монографiях 2002–2006 рр., у компактному викладi учнiв школи [4] виглядає так. Нехай $\xi$ — спостережувана випадкова величина з невiдомим параметром $\overrightarrow{\theta}$. Розглядається множина функцiй $\{\varphi_{i}(\xi)\}_{i=1}^{S}$, лiнiйно незалежних на областi допустимих значень параметра. Узагальнений стохастичний полiном степеня $S$ визначається як випадкова величина

$$\eta_{S}=h_{0}+\sum_{i=1}^{S}h_{i}\varphi_{i}(\xi),\quad\left|h_{i}\right|<\infty,$$

де коефiцiєнти $h_{i}$ — невипадковi константи. Якщо $\varphi_{i}(\xi)=\xi^{i}$, полiном називається степеневим i повнiстю описується через початковi моменти $\alpha_{i}\left(\overrightarrow{\theta}\right)=E\{\xi^{i}\}$. Якщо $\varphi_{i}(\xi)=\cos(ik\xi)$ або $\varphi_{i}(\xi)=\sin(ik\xi)$ — тригонометричним i описується через характеристичну функцiю.

Ключовою характеристикою полiному є матриця центрованих корелянтiв

$$F_{i,j}\left(\overrightarrow{\theta}\right)=\Psi_{i,j}\left(\overrightarrow{\theta}\right)-\Psi_{i}\left(\overrightarrow{\theta}\right)\Psi_{j}\left(\overrightarrow{\theta}\right),$$

де $\Psi_{i,j}\left(\overrightarrow{\theta}\right)=E\{\varphi_{i}(\xi)\varphi_{j}(\xi)\}$, $\Psi_{i}\left(\overrightarrow{\theta}\right)=E\{\varphi_{i}(\xi)\}$. Дисперсiя полiному виражається через матрицю $F_{S}=\parallel F_{i,j}\parallel_{i,j=1}^{S}$ як квадратична форма

$$\sigma_{\eta}^{2}=\sum_{i=1}^{S}\sum_{j=1}^{S}h_{i}h_{j}F_{i,j}\left(\overrightarrow{\theta}\right).$$

Матрицю $F_{S}$ Кунченко називає тiлом стохастичного полiному, її детермiнант $\Delta_{S}\left(\overrightarrow{\theta}\right)=\left|F_{S}\right|$ — об’ємом тiла. Умова невиродженостi $\Delta_{S}\left(\overrightarrow{\theta}\right)>0$, що випливає з властивостей детермiнанта Грама за лiнiйної незалежностi $\{\varphi_{i}\}$, забезпечує iснування i єдинiсть розв’язку задачi оцiнювання параметра. Для степеневого полiному корелянти виражаються прямо через моменти: $\Psi_{i,j}=\alpha_{i+j}$, $F_{i,j}=\alpha_{i+j}-\alpha_{i}\alpha_{j}$.

4.3. Метод максимiзацiї полiному

ММПл будується на доведенiй Кунченком властивостi: за певних умов на коефiцiєнти $h_{i}$ математичне сподiвання стохастичного полiному як функцiя параметра $\theta$ має глобальний максимум в околi дiйсного значення цього параметра. Формально, оцiнка ${\widehat{\theta}}_{\text{ММПл}}$ знаходиться як точка максимуму функцiї

$$L_{S}\left(\theta;x_{1},\ldots,x_{N}\right)=\sum_{i=1}^{S}h_{i}^{*}(\theta)\cdot\frac{1}{N}\sum_{n=1}^{N}\varphi_{i}\left(x_{n}\right),$$

де $h_{i}^{*}(\theta)$ — оптимальнi коефiцiєнти, що мiнiмiзують дисперсiю оцiнки за заданого $\theta$. Розв’язок системи лiнiйних рiвнянь $F_{S}(\theta)\cdot\overrightarrow{h}=\overrightarrow{b}(\theta)$, де $\overrightarrow{b}(\theta)$ — вектор, що залежить вiд похiдних $\Psi_{i}$ за параметром, дає явну форму оптимальних коефiцiєнтiв.

Центральним результатом є асимптотична поведiнка дисперсiї оцiнки. Для оцiнювання середнього $\theta=\mu$ асиметричного негаусiвського розподiлу з кумулянтами $c_{2},c_{3},c_{4},\ldots$, дисперсiя оцiнки, отриманої ММПл степеня $S=2$, виражається у виглядi

$$\sigma_{\widehat{\mu},\text{ММПл-2}}^{2}=\frac{c_{2}}{N}\cdot g_{2},\quad g_{2}\left(\overrightarrow{\theta}\right)=1-\frac{c_{3}^{2}}{c_{2}\left(2c_{2}+c_{4}/c_{2}\right)}.$$

У стандартнiй безрозмiрнiй формi через коефiцiєнти асиметрiї $\gamma_{3}=c_{3}/c_{2}^{3/2}$ та ексцесу $\gamma_{4}=c_{4}/c_{2}^{2}$:

$$g_{2}=1-\frac{\gamma_{3}^{2}}{2+\gamma_{4}}.$$

Ця формула — коефiцiєнт варiацiйної редукцiї ММПл другого степеня — займає одне iз центральних мiсць в усьому апаратi школи. Її значення легко iнтерпретувати. Для гаусiвського розподiлу $\gamma_{3}=0$, $\gamma_{4}=0$, отже $g_{2}=1$ — ММПл збiгається з класичним вибiрковим середнiм, виграшу немає. Для розподiлiв, у яких виконуються потрiбнi моментнi умови i $g_{2}<1$, оцiнка ММПл-2 має меншу асимптотичну дисперсiю, нiж вибiркове середнє; величина редукцiї визначається характеристиками розподiлу, а не лише обсягом вибiрки $N$.

Узагальнення на $S\geq 3$ у регулярних класах може зменшувати $g_{S}$, наближаючи оцiнку до межi ефективностi за Крамером-Рао. У межi $S\rightarrow\infty$ оцiнка ММПл асимптотично еквiвалентна оцiнцi максимальної правдоподiбностi, при цьому не вимагаючи знання повної функцiї розподiлу: достатньо знання моментiв до $2S$-го порядку. Саме ця властивiсть i робить ММПл семiпараметричним методом — компромiсом мiж параметричним пiдходом (який потребує апрiорi повного розподiлу) i непараметричним (який iгнорує iнформацiю вищих моментiв) [4].

4.4. Перфорацiя кумулянтного опису та класифiкацiя близьких до гаусових величин

Практичне застосування формули (6) i її узагальнень на $S\geq 3$ упирається в проблему, яку Кунченко формулює як проблему незамкненостi: для оцiнювання $S$-го коефiцiєнта потрiбнi моменти до $2S$-го порядку, що породжує нескiнченний ланцюжок рiвнянь моментiв [4]. Стандартний прийом обнулiння моментiв вище деякого порядку (так звана статистична лiнеаризацiя) часто виявляється некоректним i призводить до значних похибок.

Альтернатива, запропонована Кунченком — перфорацiя кумулянтного опису. Iдея полягає у тому, що в багатьох практично важливих задачах кумулянтнi коефiцiєнти вище деякого порядку малi настiльки, що їх можна обнулити, тодi як певнi кумулянти вищих порядкiв залишаються iнформативними i враховуються при синтезi алгоритму, а решта приймає довiльнi значення. Шляхом комбiнацiї рiзних типiв перфорацiї видiляються три класи близьких до гаусових випадкових величин:

• асиметричнi (iнформативнi $\gamma_{3}$, обнуленi $\gamma_{4}=\gamma_{5}=\ldots=0$);

• ексцеснi (iнформативнi $\gamma_{4}$, обнуленi $\gamma_{3}=\gamma_{5}=\ldots=0$);

• асиметрично-ексцеснi (iнформативнi обидва, $\gamma_{3}$ i $\gamma_{4}$).

Ця класифiкацiя — не лише математична зручнiсть, а конкретний iнструмент моделювання радiотехнiчних сигналiв i завад, для яких емпiрично вiдомо, що вiдхилення вiд гаусiвського розподiлу зосередженi переважно у третьому й четвертому моментах. Для кожного з трьох класiв зрiлий апарат школи дає замкненi формули оцiнок, дисперсiй, i умов застосовностi.

4.5. Завершення черкаського перiоду

Останнi роки життя Юрiя Петровича (2003–2006) проходять у напруженому темпi: мiжнароднi вiдрядження, написання монографiй, низка спiльних статей з учнями по моментними критерiями якостi типу Неймана-Пiрсона для перевiрки статистичних гiпотез [12, 13] (продовжуючи лiнiю, започатковану в IEEE ISIT 1997 [12a]), робота на посадi проректора з науково-дослiдної роботи та мiжнародних зв’язкiв ЧДТУ. У 2006 р. безпосередньо перед смертю Кунченко довiв до захисту двi дисертацiї: А.В. Гончарова — «Оцiнка параметра постiйного сигналу при близьких до гаусiвських адитивних завадах» (спец. 01.05.02) та Т.В. Воробкало — «Методи та алгоритми оцiнювання кута надходження гармонiчного сигналу на антенну решiтку при негаусiвських завадах» (спец. 01.05.02) [7]. 20 сiчня 2006 р. Указом Президента України Юрiю Петровичу присвоєно почесне звання «Заслужений дiяч науки i технiки України».

До моменту смертi школа iснує як зрiла структура з власною iнституцiйною основою. Шiстнадцять рокiв роботи в Черкасах. Шiсть кандидатських дисертацiй захищенi пiд керiвництвом Кунченка: В.В. Палагiн 1999, С.В. Заболотнiй 2000, О.С. Гавриш 2001, С.С. Мартиненко 2003, А.В. Гончаров та Т.В. Воробкало 2006 [7]. Шiсть монографiй i понад 150 наукових праць. Виокремлений теоретичний апарат, термiнологiя, класифiкацiя задач. Перший склад кафедри радiотехнiки ЧДТУ, який стане iнституцiйною основою школи на наступнi два десятилiття. Подальшу долю школи — як вона пережила втрату засновника, як розвинулася в три сучаснi гiлки, як вийшла на мiжнародний рiвень — розглядає наступний роздiл.

5. Школа як iнституцiйний феномен: генеалогiя i географiя

Переглядаючи iсторiю школи Кунченка з точки 2026 р., бачимо структуру, що виходить за межi звичайного «наставник — учнi». Це багатопоколiнна мережа, побудована на трьох рiвнях: безпосереднi учнi Кунченка, якi захищалися пiд його керiвництвом у 1999–2006 рр.; друге поколiння, очiльниками якого стали В.В. Палагiн та С.В. Заболотнiй з захистами докторських робiт у 2013 та 2015 рр.; i незалежнi застосування апарату, що розгортаються поза прямою генеалогiчною лiнiєю, але опертям мають канонiчнi монографiї школи. Офiцiйний реєстр захищених дисертацiй пiдтримується на сайтi кафедри i станом на 2026 р. налiчує п’ятнадцять дисертацiй за тематикою наукової школи професора Ю.П. Кунченка [39].

Окреме зауваження. На кафедрi радiотехнiки ЧДТУ протягом черкаського перiоду Кунченка були захищенi також iншi дисертацiйнi роботи, у яких Юрiй Петрович не виступав науковим керiвником: двi докторськi (В.М. Шарапов, 1998 р.; Ю.Г. Лега, 2001 р.) i одна кандидатська (О.О. Ситник, 1997 р.) [7]. У перелiку учнiв школи в наступних пiдроздiлах цi три дисертацiї не наводяться, оскiльки їхнi автори не були учнями Кунченка в формальному сенсi, хоча належать до спiльного iнституцiйного контексту кафедри.

5.1. Перше поколiння: безпосереднi учнi Кунченка

Володимир Васильович Палагiн. Кандидатська 1999 р. «Алгоритми виявлення сигналiв на фонi негауссiвських завад за критерiєм асимптотичної нормальностi» (спец. 05.12.01 «Теоретична радiотехнiка»; науковий керiвник — Ю.П. Кунченко) [14, 39]. Палагiн працював на кафедрi радiотехнiки ЧДТУ з 1992 р. (тобто був з Кунченком практично з моменту створення кафедри). У 2013 р. захистив докторську дисертацiю «Математичнi моделi, методи та засоби виявлення i розрiзнення сигналiв на фонi негаусових завад» за спецiальнiстю 01.05.02 «Математичне моделювання та обчислювальнi методи»; науковим консультантом виступив д.т.н., професор А.Ф. Верлань [5, 39]. З 2014 р. — завiдувач кафедри робототехнiчних i телекомунiкацiйних систем та кiбербезпеки ЧДТУ. Палагiн є iнституцiйним продовжувачем наукової школи в ЧДТУ.

Сергiй Васильович Заболотнiй прийшов до школи Кунченка ще студентом 3-го курсу. Дипломна робота 1995 р. була присвячена розкладу випадкових величин i процесiв у просторi з порiдним елементом — задачi, яка згодом стала першою постановкою його кандидатської дисертацiї. Тему пiзнiше було переформульовано Кунченком на пов’язану з методом максимiзацiї полiному, що вiдобразило один iз типових моментiв роботи школи: внутрiшню рухливiсть учнiв мiж концептуальними гiлками апарату. Кандидатська 2000 р. «Нелiнiйнi алгоритми визначення параметрiв негаусових випадкових послiдовностей у каналах iнформацiйно-вимiрювальних систем» захищена за спецiальнiстю 05.11.16 «Iнформацiйно-вимiрювальнi системи» пiд науковим керiвництвом Ю.П. Кунченка [15, 39]. Докторська 2015 р. «Iнформацiйна технологiя ймовiрнiсного дiагностування розладнання параметрiв негаусових послiдовностей» захищена в Українськiй академiї друкарства за спецiальнiстю 05.13.06 «Iнформацiйнi технологiї»; науковим консультантом був Л.С. Сiкора [4, 39]. Хоча за формальною спецiальнiстю докторська вийшла за межi радiотехнiчного профiлю школи, вона зберегла центральну роль апарату стохастичних полiномiв i моментно-кумулянтного опису, перенiсши його у сферу iнформацiйних технологiй дiагностування.

Юрiй Григорович Лега формально не належить до учнiв Кунченка в генеалогiчному сенсi. Вiн був у першому складi кафедри, заснованої Кунченком 1990 р., i виступив спiвавтором книги «Оцiнка параметрiв випадкових величин методом максимiзацiї полiному» 1991/1992 р. [2]. У 2001 р. захистив докторську дисертацiю за тематикою наближеною до школи Кунченко; у 2006–2014 рр. — ректор ЧДТУ. Лега — iнституцiйний союзник i спiвтворець черкаського етапу школи, який пiсля смертi Кунченка частково перенiс адмiнiстративну вагу й у 2013 р. виступив керiвником кандидатської дисертацiї одного з представникiв другого поколiння школи — В.В. Коваля (к.т.н. 2013 р., спец. 01.05.02, тема «Моделi та методи полiномiального оцiнювання параметрiв сигналiв на фонi мультиплiкативних та адитивно-мультиплiкативних завад»).

Решта прямих учнiв Кунченка з канонiчного перелiку [39]:

• О.С. Гавриш — к.т.н. 2001 р., спец. «Радiофiзика», тема «Алгоритми вимiру параметрiв гармонiчного i полiгармонiчного сигналiв при негаусiвських завадах»;

• С.С. Мартиненко — к.т.н. 2003 р., спец. «Радiофiзика», тема «Виявлення сигналiв на фонi негаусiвських завад полiномiальними алгоритмами»;

• А.В. Гончаров — к.т.н. 2006 р., спец. 01.05.02, тема «Оцiнка параметра постiйного сигналу при близьких до гаусiвських адитивних завадах»;

• Т.В. Воробкало — к.т.н. 2006 р., спец. 01.05.02, тема «Методи та алгоритми оцiнювання кута надходження гармонiчного сигналу на антенну решiтку при негаусiвських завадах».

У сучаснiй структурi школи А.В. Гончаров вiдiграв радше роль продовжувача незавершеного керiвництва Кунченка: вiн фактично довiв до захисту В.В. Фiлiпова, який починав як аспiрант Кунченка. Крiм того, Гончаров був формальним керiвником О.М. Ткаченка, тодi як концептуальне керiвництво цiєю роботою належить С.В. Заболотньому.

5.2. Друге поколiння: двi основнi лiнiї

Через два десятилiття пiсля смертi Кунченка школа налiчує щонайменше вiсiм захищених дисертацiй другого поколiння. Її основна генеалогiчна структура розгортається за двома вертикальними лiнiями — Палагiна i Заболотнього; поруч iз ними iснують окремi спорiдненi захисти, пов’язанi з iншими представниками першого поколiння та iнституцiйним оточенням кафедри. Ця структура вiдображена в офiцiйному реєстрi ЧДТУ [39].

Лiнiя Палагiна — найповнiше представлена сигнально-детекторна гiлка:

• О.В. Iвченко — к.т.н. 2015 р., спец. 01.05.02, тема «Математичнi моделi, методи та засоби оцiнювання параметрiв негаусових корельованих випадкових процесiв»; науковий керiвник — В.В. Палагiн;

• С.А. Лелеко — к.т.н. 2018 р., спец. 01.05.02, тема «Математичнi моделi та методи виявлення сигналiв на фонi негаусiвських завад за моментним критерiєм якостi»; науковий керiвник — В.В. Палагiн;

• Д.А. Вєдєрнiков — PhD 2021 р., спец. 122 «Комп’ютернi науки», тема «Математичнi моделi, методи та засоби оцiнювання параметра постiйного сигналу на фонi негаусових корельованих завад»; науковий керiвник — В.В. Палагiн [16];

• Д.О. Смiрнов — PhD 2025 р., спец. 122 «Комп’ютернi науки», тема «Математичнi моделi, методи та засоби виявлення постiйного сигналу на фонi негаусових корельованих завад»; науковий керiвник — В.В. Палагiн [17];

• О.С. Зорiн — PhD-захист запланований на 2026 р., спец. 152 «Метрологiя та iнформацiйно-вимiрювальна технiка», тема «Моделi та методи оцiнювання та виявлення сигналiв на фонi негаусових завад в iнформацiйно-вимiрювальних системах»; науковий керiвник — В.В. Палагiн [39].

Лiнiя Заболотнього — регресiйно-оцiнювальна гiлка:

• В.О. Селiн — к.т.н. 2013 р., спец. 01.05.02, тема «Моделi та методи нелiнiйного оцiнювання параметрiв полiномiальних трендiв при негаусовiй стохастичнiй компонентi»; науковий керiвник — С.В. Заболотнiй;

• А.В. Чепинога — к.т.н. 2016 р., спец. 01.05.02, тема «Методи полiномiального оцiнювання параметрiв полiгаусових моделей при моментно-кумулянтному описi»; науковий керiвник — С.В. Заболотнiй;

• О.М. Ткаченко — PhD 2021 р., спец. 122 «Комп’ютернi науки», тема «Полiномiальнi методи та засоби оцiнювання параметрiв регресiї з використанням моделей негаусових помилок» [18]. Концептуальне керiвництво належить С.В. Заболотньому, з яким О.М. Ткаченко спiльно опублiкував усi ключовi працi своєї дисертацiйної роботи 2017–2021 рр. [40, 41].

Окремо в межах другого поколiння стоїть дисертацiя В.В. Фiлiпова — к.т.н. 2016 р., спец. 01.05.02, тема «Методи спiльного оцiнювання параметрiв постiйного сигналу та негаусiвських завад з використанням усiчених стохастичних полiномiв». Формальним науковим керiвником виступив А.В. Гончаров, але генеалогiчно цей захист слiд читати як доведення до завершення роботи аспiранта Кунченка пiсля смертi засновника школи. Тому вiн важливий не як окрема вертикальна лiнiя, а як приклад спадкоємного завершення теми, започаткованої ще в кунченкiвському науковому контекстi.

5.3. Географiя мiжнародних колаборацiй

Мiжнародний слiд школи реальний, але не масовий. Це радше мережа цiльових двостороннiх колаборацiй, нiж широке захiдне пiдхоплення апарату. Опорнi точки на картi:

Польща — найпродуктивнiший напрямок. Тандем С.В. Заболотнiй (Черкаси) + З.Л. Варша (Промисловий iнститут автоматики i вимiрювань, Варшава) дав вiд 2015 р. близько п’ятнадцяти спiльних публiкацiй, зокрема, у щорiчнiй серiї Springer AISC/LNNS Automation (Варшава) [21–25]. Тематика — полiномiальне оцiнювання параметрiв вимiрювань з асиметричними розподiлами, регресiя, ARIMA-моделi.

Словаччина — Технiчний унiверситет Кошице. Колаборацiя В.В. Палагiн (ЧДТУ) + Й. Югар, Л. Вокорокос, С. Марчевський (TU Košice). Ключовi публiкацiї — стаття в Journal of Electrical Engineering (Bratislava, 2016) [26] та в IET Signal Processing (2017) [27].

Нiмеччина — Ганноверський унiверситет, Iнститут технiки зв’язку, де Кунченко був гостем у 2001–2002 рр. Прямий результат вiзиту — публiкацiя канонiчної англомовної монографiї 2002 р. у Shaker Verlag (Aachen) [9].

5.4. Iнституцiйнi артефакти i меморiальна iнфраструктура

Пiсля смертi Кунченка в 2006 р. в Черкасах створено меморiальну iнфраструктуру школи: Музей iсторiї радiотехнiки iменi Ю.П. Кунченка (з 2013 р. при кафедрi радiотехнiки ЧДТУ); Благодiйний фонд «Наукова школа iм. Юрiя Петровича Кунченка», президентом якого була його дружина В.I. Кунченко-Харченко; меморiальна дошка на будинку, де вiн жив; експозицiйний фонд у Черкаському обласному краєзнавчому музеї (вiдкритий 20 травня 2008 р.) [7]. У 2010-х рр. при кафедрi регулярно проводилася Мiжнародна науково-практична конференцiя «Обробка сигналiв i негауссiвських процесiв» (ОСНП), присвячена пам’ятi професора Ю.П. Кунченка. Активно були проведенi VII конференцiї в 2019 р. [29] та VIII — 25–26 травня 2021 р. [42]. Пiсля 2021 р. конференцiю не проводилось, що зумовлено вiдомими обставинами вiйни, якi з 2022 р. суттєво обмежують академiчне життя в Українi.

6. Три гiлки сучасної школи 2006–2026

Внутрiшня таксономiя школи, зафiксована учнями [4], розрiзняє двi концептуальнi гiлки апарату стохастичних полiномiв — статистичне оцiнювання параметрiв через ММПл та перевiрку статистичних гiпотез, причому остання має двi пiдгiлки: розклад логарифма вiдношення правдоподiбностi у стохастичному рядi з оптимальними за моментними критерiями коефiцiєнтами, i розклад у просторi з порiдним елементом для розпiзнавання образiв. У термiнах активних дослiдницьких груп 2006–2026 рр. це дає три гiлки школи з рiзними центрами тяжiння.

6.1. Регресiйно-оцiнювальна гiлка

Найбiльш активна у 2018–2026 рр. за обсягом публiкацiй — група С.В. Заболотнього з польським партнерством З.Л. Варшi. До групи в Черкасах належать також прямi аспiранти Заболотнього, чиї дисертацiї прямо розгорнули регресiйно-оцiнювальну лiнiю: В.О. Селiн (2013, полiномiальнi тренди при негаусiвських стохастичних компонентах), А.В. Чепинога (2016, полiномiальне оцiнювання параметрiв полiгаусових моделей при моментно-кумулянтному описi) та О.М. Ткаченко (PhD 2021, полiномiальнi методи оцiнювання параметрiв регресiї з негаусовими помилками). Саме роботи Ткаченка разом iз Заболотнiм i Варшею вивели цю гiлку в сучасну регресiйну постановку — вiд оцiнювання параметрiв розподiлiв до лiнiйної, нелiнiйної та часово-рядної регресiї. Тематичне ядро: полiномiальнi оцiнки параметрiв за асиметричних i платикуртичних розподiлах помилок, з прицiлом на сучаснi регресiйнi моделi та часовi ряди.

Ключовi публiкацiї: Polynomial parameter estimation of exponential power distribution data (2018) [30], Polynomial estimation of linear regression parameters for asymmetric PDF (Springer Automation 2018) [22], Estimation of linear regression parameters for symmetric non-Gaussian errors (Springer Automation 2019) [23], Estimating parameters of linear regression with an exponential power distribution of errors by using a polynomial maximization method (2021) [31], Polynomial maximization method for estimation of asymmetric non-Gaussian MA models (Springer Automation 2023) [24], Application of PMM for estimating nonlinear regression parameters (Springer Automation 2024) [25]. Окрему лiнiю складають роботи з перевiрки статистичних гiпотез про середнє в просторi з порiдним елементом — зокрема, стаття Заболотнiй–Мартиненко–Салипа в Radioelectronics and Communications Systems (2018) [10a].

Найновiша точка цiєї гiлки — препринт 2025 р. на arXiv: Applying PMM to estimate ARIMA models with asymmetric non-Gaussian innovations [32]. Це перша поява ММПл/PMM на arXiv у форматi повноформатної дослiдницької статтi, що символiчно вiдкриває школу для глобальної статистичної спiльноти. У препринтi проводиться 128 тисяч симуляцiй Монте-Карло для ARIMA(p,d,q) з гамма-, логнормальними та хi-квадрат iнновацiями, демонструючи виграш PMM2 над класичними оцiнювачами на 30–50% за помiрної асиметрiї.

Програмною iнфраструктурою цiєї гiлки є R-пакет EstemPMM, опублiкований у CRAN у листопадi 2025 р. [33]. Пакет реалiзує PMM2 (для асиметричних розподiлiв) i PMM3 (для симетричних платикуртичних), з функцiєю автоматичного вибору pmm_dispatch, що оцiнює $\gamma_{3},\gamma_{4}$ за вибiркою i обирає мiж OLS, PMM2 i PMM3 за критерiєм $g_{S}$. Це робить ММПл вiдтворюваним для широкої наукової спiльноти, не вимагаючи вiд користувача вручну реалiзовувати нормальнi рiвняння. До iнженерної iнфраструктури школи належить також декларативний патент України на корисну модель «Спосiб генерацiї випадкових величин» (Заболотнiй, Чепинога, Салипа, 2010/2011) [33a].

6.2. Сигнально-детекторна гiлка

Центр — В.В. Палагiн, Черкаси, з мiжнародною коалiцiєю (TU Košice — Й. Югар, Л. Вокорокос, С. Марчевський; ЧДТУ — О.В. Iвченко, Д.А. Вєдєрнiков, Д.О. Смiрнов, О. Палагiна, А. Гончаров, В. Уманець). До черкаської групи Палагiна, окрiм О.В. Iвченка, належать: С.А. Лелеко (к.т.н. 2018, моментний критерiй якостi виявлення сигналiв), Д.А. Вєдєрнiков (PhD 2021, оцiнювання параметра постiйного сигналу), Д.О. Смiрнов (PhD 2025, виявлення постiйного сигналу) i О.С. Зорiн (PhD-захист 2026, метрологiчне застосування). Усi цi дисертацiї послiдовно розгортають апарат стохастичних полiномiв на ширший клас задач сигнальної обробки на корельованому негаусiвському тлi — вiд пасивного виявлення до спiльного оцiнювання параметрiв сигналу i завад.

Ключовi публiкацiї: спiльнi роботи 2014–2017 рр. з кумулянтними детекторами на корельованих негаусiвських даних [34]; стаття в Journal of Electrical Engineering (2016) про сумiсне оцiнювання параметрiв сигналiв у негаусiвському шумi [26]; стаття в IET Signal Processing (2017) про оцiнювання корельованих негаусiвських процесiв — перша поява школи в журналi рiвня Q1 [27]; робота в Circuits, Systems, and Signal Processing (2017) про виявлення сигналiв у корельованому негаусiвському шумi через статистики вищих порядкiв [35]; Mathematical modeling of signal detection in non-Gaussian correlated noise (Springer LNNS 2023) [36]; Cumulant Detector of Non-Gaussian Signals against Background of Non-Gaussian Interferences (Radioelectronics and Communications Systems, 2024) [37].

6.3. Гiлка розпiзнавання образiв i template matching

Найменша за обсягом, але найоригiнальнiша за концептуальним ходом гiлка. Центральна iдея — використання розкладу в просторi з порiдним елементом для побудови ознак, що мiнiмiзують реконструкцiйну похибку для конкретного класу сигналiв i максимiзують для iнших класiв. Якщо за класом ознак реконструкцiя даного об’єкту виявляється точнiшою, нiж за iншими, об’єкт класифiкується як належний цьому класу.

Незалежна школа Чертова в НТУ «КПI» розгорнула цю гiлку у двох паралельних лiнiях. Лiнiя Чертова-Таврова (статистичний аналiз даних, груповий аналiз, мiкрофайли): пiонерна стаття Use Kunchenko Polynomials for the Analysis of the Statistical Data в Eastern-European Journal of Enterprise Technologies (2010) [38]. Лiнiя Чертова-Слипець (template matching, бiомедичнi сигнали): препринт Kunchenko’s Polynomials for Template Matching (arXiv 2011, перша поява iменi Кунченка на arXiv узагалi) [19]; стаття Epileptic seizures diagnose using Kunchenko polynomials template matching у Springer ECMI 2012 [20]. Застосування — дiагностика епiлептичних нападiв на ЕЕГ, аналiз статистичних даних, в перспективi — бiомедичнi сигнали загалом.

Внутрiшньо в школi ця гiлка тiсно пов’язана з докторською роботою С.В. Заболотнього 2015 р. [4] про ймовiрнiсне дiагностування розладнання параметрiв негаусiвських послiдовностей: розклад у просторi з порiдним елементом використовується як префiльтрацiя для зменшення дисперсiї процесу перед застосуванням непараметричних тестiв змiни розподiлу. Це елегантне поєднання апарату декомпозицiї в просторi з порiдним елементом з класичною теорiєю виявлення розладнань (CUSUM, GRSh, Колмогорова-Смiрнова), яке вiдкриває можливiсть гiбридних детекторiв — параметричних усерединi класу нормальної роботи, непараметричних за змiн поза класом.

7. Школа Кунченка серед сумiжних теорiй

Апарат стохастичних полiномiв Кунченка не виник у вакуумi. Початок 1970-х рр., коли Юрiй Петрович захищав кандидатську дисертацiю, був перiодом одночасного розгортання кiлькох незалежних, але концептуально близьких напрямкiв в обробцi негаусiвських випадкових процесiв. Зведення цих напрямкiв в єдину карту дозволяє чiткiше побачити унiкальну позицiю школи Кунченка та вiдповiсти на запитання: чому, маючи 50-рiчний апарат, школа все ще лишається малопомiтною в глобальнiй статистичнiй лiтературi?

7.1. Класична теорiя Вольтера-Вiнера: попередник, а не альтернатива

Найочевиднiший попередник школи — класична теорiя функцiональних рядiв Вольтера-Вiнера, оформлена в монографiях W.J. Rugh Nonlinear System Theory: The Volterra/Wiener Approach (1981) [43], M. Schetzen The Volterra and Wiener Theories of Nonlinear Systems (1980) [44], V.J. Mathews i G.L. Sicuranza Polynomial Signal Processing (2000) [45]. Це домiнантний захiдний канон нелiнiйної обробки сигналiв, у якому ряди Вольтера використовуються переважно для iдентифiкацiї нелiнiйних систем з пам’яттю — каналiв передачi, пiдсилювачiв потужностi, акустичних трактiв.

Кандидатська Кунченка 1972/1973 рр. виходила саме з цiєї теоретичної бази, але робила концептуальний поворот: ряд Вольтера використовувався не для iдентифiкацiї системи, а для знаходження оцiнок невiдомих параметрiв випадкових процесiв. Це принципова змiна предметної областi — вiд системи до статистичної задачi. Як показано в § 3, цей поворот вiдкрив шлях до подальшого узагальнення на стохастичний полiном вiд моментних характеристик, що звiльняв апарат вiд прив’язки до фiзики каналу.

Захiдна школа цей поворот не зробила. Вольтерiвськi ядра в роботах Schetzen, Mathews, Sicuranza залишились функцiями часових затримок $h_{n}\left(\tau_{1},\ldots,\tau_{n}\right)$, а статистичнi задачi (оцiнювання параметрiв, перевiрка гiпотез) розв’язувались окремими апаратами — методом найменших квадратiв, методом максимальної правдоподiбностi, M-оцiнюванням. У результатi школа Кунченка i захiдна вольтерiвська традицiя розвивались паралельно, без формальних мостiв. До 2026 р. — року появи статтi Гарячого/Щербiнiна [6], яку розглядаємо в § 8, — у глобальнiй лiтературi немає жодної публiкацiї, де ряди Вольтера i стохастичнi полiноми Кунченка були б розглянутi як два полюси одного концептуального простору.

7.2. Вищi порядки статистики: паралельний шлях

Найближча захiдна паралель школи Кунченка — традицiя higher-order statistics (HOS, статистика вищих порядкiв), оформлена в роботах J.M. Mendel, C.L. Nikias, A.N. Petropulu, G.B. Giannakis, А.К. Swami в 1980-х–1990-х рр. [46–48]. Ця школа активно використовує кумулянти й моменти третього й вищого порядкiв для аналiзу негаусiвських сигналiв, iз застосуваннями до слiпої деконволюцiї, iдентифiкацiї систем, виявлення сигналiв у негаусiвському шумi.

Концептуальний перетин зi школою Кунченка глибокий. Обидва напрямки виходять з того самого спостереження: для негаусiвських процесiв обмеження лiнiйним описом i другими моментами втрачає принципову частину iнформацiї; вищi моменти й кумулянти несуть статистичну iнформацiю, яку не можна замiнити iншими засобами. Обидва напрямки використовують цi моменти для побудови ефективнiших оцiнювачiв i детекторiв.

Розрiзнення проходить по способу утилiзацiї моментної iнформацiї. Школа HOS оперує переважно у спектральному доменi — бiспектри, триспектри, полiспектри як прямi узагальнення енергетичного спектра на вищi порядки. Школа Кунченка оперує у просторi полiномiальних функцiй вiд моментiв, iз вибором базису ($\xi^{i}$, $\cos(ik\xi)$ тощо), оптимiзацiєю коефiцiєнтiв за моментними критерiями i явною роботою з тiлом стохастичного полiному як квадратичною формою. Це робить апарат Кунченка ближчим до класичного методу моментiв, але з iстотним нелiнiйним розширенням через полiномiальну структуру.

Прямих формальних мостiв мiж цими двома школами в лiтературi мало. Окремi виходи школи Кунченка в журнали традицiйного HOS-профiлю (Circuits, Systems, and Signal Processing 2017 [35], IET Signal Processing 2017 [27]) є радше точковими, нiж систематичною iнтеграцiєю. Це залишається вiдкритою прогалиною: систематичне порiвняння стохастичного полiному Кунченка зi спектральними HOS-оцiнювачами у сучаснiй обробцi сигналiв — потенцiйна тема окремого дослiдження.

7.3. Робастна статистика i M-оцiнювачi Хубера

Ще одна паралель — традицiя робастного оцiнювання, започаткована P.J. Huber у роботi Robust Estimation of a Location Parameter (1964) i розвинута в монографiї Robust Statistics (1981) [49]. Робастнi методи будуються на критерiї мiнiмiзацiї суми $\psi$-функцiй вiд залишкiв, з вибором $\psi$-функцiї так, щоб обмежити вплив викидiв i вiдхилень вiд нормальностi.

Спорiдненiсть зi школою Кунченка — на рiвнi методологiчної установки: обидва пiдходи стiйкi до вiдхилень вiд гаусiвської iдеалiзацiї. Рiзниця ж — у формi параметризацiї цiєї стiйкостi. M-оцiнювачi Хубера використовують $\psi$-функцiї, що задаються апрiорно i не залежать вiд конкретної форми негаусiвського розподiлу даних. ММПл Кунченка, навпаки, використовує iнформацiю про розподiл, але в обмеженiй формi — через моменти i кумулянти певного порядку. Це робить ММПл потенцiйно ефективнiшим (за умови, що моменти оцiнено точно), а робастнi методи — потенцiйно стiйкiшими (за умови, що моментна структура може бути спотворена грубими викидами).

Систематичних порiвнянь ефективностi цих двох пiдходiв на однакових даних у лiтературi небагато. У сучасних роботах школи [31, 32] заявляється, що ММПл-2 не програє МНК при гаусiвських iнновацiях i дає виграш при асиметричних розподiлах, що ставить його в одну вагову категорiю з робастними оцiнювачами. Однак прямих бенчмаркiв ММПл vs Huber M-estimator vs L-моменти Хосейна на сучасних реалiстичних датасетах поки немає. Це ще одна бiла пляма школи (§ 11).

7.4. Метод узагальнених моментiв (GMM Hansen) i L-моменти

L. Hansen у класичнiй роботi 1982 р. Large Sample Properties of Generalized Method of Moments Estimators [50] оформив метод узагальнених моментiв (Generalized Method of Moments, GMM) — апарат, що став стандартом сучасної економетрики. У GMM оцiнка знаходиться як розв’язок системи моментних умов з ваговою матрицею, оптимiзованою для мiнiмiзацiї асимптотичної дисперсiї. Це фактично узагальнення класичного методу моментiв на випадок, коли число моментних умов перевищує число параметрiв, що оцiнюються.

Iдейна спорiдненiсть GMM i ММПл очевидна: обидва експлуатують вищi моменти, обидва дають оцiнки, якi асимптотично прагнуть до межi ефективностi, обидва не вимагають повного знання функцiї розподiлу. Розрiзнення в технiцi: GMM використовує лiнiйнi (або квазiлiнiйнi) функцiонали вiд моментних умов, тодi як ММПл будує полiномiальнi функцiї вiд моментiв з оптимiзованими за дисперсiйним критерiєм коефiцiєнтами. У певному сенсi ММПл можна iнтерпретувати як специфiчну форму GMM, у якiй вагова матриця Hansen замiнена на матрицю $F_{S}\left(\overrightarrow{\theta}\right)$ центрованих корелянтiв стохастичного полiному. Однак це iнтерпретацiйний хiд, який у лiтературi поки не оформлено формальним мiстком.

Близьким до цього апарату є L-моменти J. Hosking (1990) [51] — лiнiйнi комбiнацiї порядкових статистик, що дають альтернативну параметризацiю негаусiвських розподiлiв. L-моменти стiйкiшi до викидiв, нiж класичнi моменти, i використовуються переважно в гiдрологiї, метеорологiї, актуарнiй статистицi. Школа Кунченка з L-моментами формальних мостiв не має; ймовiрнiсть систематичної iнтеграцiї цих апаратiв — вiдкрита перспектива.

Близькою до GMM, але концептуально ще ближчою до апарату Кунченка є захiдна традицiя SLS (Second-order Least Squares), започаткована L. Wang у 2003 р. i систематизована в наступнi два десятилiття як стандарт для нелiнiйних регресiйних задач з негаусiвськими помилками. Зв’язок PMM2 $\leftrightarrow$ SLS має не тiльки концептуальну, а й кiлькiсну природу — обидва методи дають практично iдентичнi MSE на спiльних задачах [25]. Це робить SLS найбiльш безпосередньою точкою формального мосту мiж захiдною статистичною лiтературою i апаратом школи Кунченка, тому розгляд цiєї паралелi ми виносимо в окремий пiдроздiл § 7.5.

7.5. Second-order Least Squares (SLS): паралельна траєкторiя Заходу

Найбiльш концептуально близький захiдний аналог апарату Кунченка, який не входить до чотирьох попереднiх пiдроздiлiв цього параграфу, — метод другопорядкових найменших квадратiв (Second-order Least Squares, SLS), започаткований L. Wang у 2003 р. на матерiалi нелiнiйних регресiйних моделей з помилками вимiрювання Берксонiвського типу [52] i систематизований Wang i Leblanc у 2008 р. як унiверсальна процедура нелiнiйного оцiнювання за асиметричних помилок [53]. У наступному десятилiттi метод отримав теоретичне розгортання — аналiз асимптотичної ефективностi [54], новi оптимiзацiйнi критерiї [55], розширення на ARCH-моделi i часовi ряди [56], адаптацiю до моделей з множинними кривими [57]. Сьогоднi SLS — стандартний iнструмент сучасної економетрики й бiостатистики для нелiнiйних задач з негаусiвськими помилками.

Концептуальна iдея SLS вкладається в одне речення: до критерiю оптимiзацiї стандартного OLS, який спирається тiльки на перший умовний момент $E\left[y|x\right]=R(\theta,x)$, додається другий — $E\left[y^{2}|x\right]=R^{2}(\theta,x)+\sigma^{2}$ — i параметри $\theta$ оцiнюються через мiнiмiзацiю комбiнованого функцiоналу вiд вiдхилень обох моментiв. У формальному виглядi:

$${\widehat{\theta}}_{SLS}=\arg\min_{\theta}\sum_{v=1}^{N}\left[\left(y_{v}-R\left(\theta,x_{v}\right)\right)^{2}+\omega\cdot\left(y_{v}^{2}-R^{2}\left(\theta,x_{v}\right)-\sigma^{2}\right)^{2}\right],$$

з ваговим коефiцiєнтом $\omega$, що оптимiзується для асимптотичної ефективностi.

Концептуальна спорiдненiсть з ММПл степеня $S=2$ (PMM2) школи Кунченка глибока i структурно симетрична. Обидва методи виходять з того самого спостереження: для негаусiвських асиметричних помилок класичний OLS втрачає принципову частину iнформацiї, бо iгнорує другий i третiй моменти вiдхилень. Обидва методи компенсують це додаванням моментної iнформацiї — SLS через додатковий квадратичний доданок у функцiоналi втрат, PMM2 через побудову стохастичного полiному 2-го степеня з оптимiзованими за моментно-кумулянтним описом коефiцiєнтами. Обидва редукуються до OLS у гаусiвському випадку (де $\gamma_{3}=0$) i дають значний виграш у дисперсiї оцiнок при ненульовiй асиметрiї.

Конкретне порiвняння ефективностi SLS i PMM2 на спiльних задачах виконано у нещодавнiй спiльнiй роботi групи Заболотнього з польськими колегами [25] на двох нелiнiйних регресiйних моделях з $\chi$²-розподiленими помилками: експоненцiальнiй $y=\theta_{1}\exp\left(\theta_{2}x\right)+\xi$ i моделi росту $y=\theta_{1}/\left[1+exp\left(\theta_{2}+\theta_{3}x\right)\right]+\xi$. Monte Carlo моделювання з обсягами вибiрок $N=30,50,100,200$ i повторами $m=1000$ дало результат, який можна пiдсумувати в одному реченнi: PMM2 i SLS дають практично iдентичнi MSE-метрики (рiзниця в межах 1–3% залежно вiд параметра i розмiру вибiрки), i обидва значно перевершують OLS — вiд 30% виграшу при $N=30$ до 50% виграшу при $N=200$, що збiгається з теоретичним прогнозом коефiцiєнта варiацiйної редукцiї $g_{2}\approx 0.56$ для $\chi$²(3)-помилок.

Самi автори [25] iнтерпретують цей збiг як наслiдок використання однакової iнформацiї: «обидва оцiнювачi використовують ту саму додаткову iнформацiю про ймовiрнiсну природу випадкової складової регресiйної моделi у формi моментiв регресiйних залишкiв до 4-го порядку». Це коректне технiчне пояснення, але воно одночасно фiксує i глибший факт: SLS i PMM2 — це двi рiзнi математичнi дороги до того самого практичного результату, якi розвивались паралельно i незалежно протягом двадцяти рокiв. SLS — у захiднiй економетричнiй традицiї, починаючи з 2003 р.; PMM2 — у черкаськiй школi Кунченка, з канонiчною монографiєю 2002 р. i попереднiми результатами ще з 1990-х. Обидвi традицiї розв’язують ту саму задачу i отримують той самий результат, не знаючи одна про одну.

Це робить пару PMM2 $\leftrightarrow$ SLS винятково привабливою точкою для побудови формального мосту мiж школою Кунченка i сучасною свiтовою статистикою. Концептуальна паралель є; емпiричне порiвняння в [25] вже зроблено; систематичне теоретичне зведення — наступний природний крок (див. § 11.2). Перевага PMM перед SLS, яку потенцiйно можна формально довести, — у здатностi до масштабування: тодi як SLS стандартно обмежений другим порядком (можливi узагальнення на третiй порядок iснують у лiтературi, але не отримали систематичного розвитку), PMM природно поширюється на $S=3,4,\ldots$ через перфорацiю кумулянтного опису i вибiр базисних функцiй. Це дає школi Кунченка теоретичний резерв ефективностi, яким SLS не володiє.

7.6. Семiпараметрична позицiя школи

Зведення всiх перерахованих напрямкiв в єдину карту виявляє унiкальну позицiю школи Кунченка серед методiв статистичної обробки [4, рис. 1.4]. Класична схема дiлить цi методи на три категорiї:

• Параметричнi методи (методи правдоподiбностi, баєсовi процедури) — потребують повної апрiорної iнформацiї про закон розподiлу; забезпечують оптимальнi оцiнки за умови виконання припущень; критично чутливi до неправильної специфiкацiї моделi.

• Непараметричнi методи (тести Колмогорова-Смiрнова, Манна-Уiтнi; ранг-методи; CUSUM, GRSh у непараметричнiй версiї) — не потребують апрiорної iнформацiї про розподiл; стiйкi до вiдхилень вiд моделi; ефективнiсть часто далека вiд оптимальних значень.

• Семiпараметричнi методи (стохастичнi полiноми Кунченка + моментно-кумулянтний опис) — використовують обмежений обсяг апрiорної iнформацiї у виглядi послiдовностi моментiв або кумулянтiв; забезпечують компромiс мiж обсягом необхiдної iнформацiї, обчислювальною складнiстю i точнiстю; пiдтримують самонавчання й адаптивнiсть.

Саме семiпараметрична позицiя робить апарат Кунченка концептуально цiнним для сучасних задач, де повної апрiорної iнформацiї немає, але повнiстю iгнорувати вiдомостi про вищi моменти теж було б марнотратно. Це позицiонування школи, чiтко зафiксоване в [4], повнiстю узгоджується з траєкторiєю робастно-семiпараметричної революцiї в сучаснiй статистицi (квазi-правдоподiбнiсть, GMM, M-оцiнювачi, SLS) — однак сама школа цей зв’язок поки систематично не використовує для свого мiжнародного позицiонування.

8. Випадок 2026: повторне вiдкриття вихiдної задачi

У 2026 р. в українському науково-технiчному журналi «Вимiрювальна та обчислювальна технiка в технологiчних процесах» (ВОТТП, № 1, с. 47–60) опублiковано статтю М. Гарячого та С. Щербiнiна (Науковий центр Повiтряних Сил Харкiвського нацiонального унiверситету Повiтряних Сил iменi Iвана Кожедуба) пiд назвою «Метод формування стохастичних сигналiв iз використанням рядiв Вольтера» [6]. Стаття концентровано демонструє стан, у якому опинилась прикладна українська радiотехнiчна школа щодо концептуального iнструментарiю черкаської наукової школи Кунченка через 50 рокiв пiсля її фундаторської кандидатської дисертацiї. Розгляд цiєї статтi важливий не для критики авторiв — її автори представляють серйозний оборонний радiотехнiчний центр i працюють над цiлком реальною задачею — а як симптоматичний приклад ширшої тенденцiї, наслiдки якої ми обговорюємо в § 11.

8.1. Змiст статтi 2026 р.

Гарячий i Щербiнiн розв’язують задачу формування i обробки стохастичних сигналiв для iнформацiйно-керуючих систем в умовах нелiнiйних спотворень, ефектiв пам’ятi каналу i обмеженого частотного ресурсу. Класичнi лiнiйнi методи фiльтрацiї, як зазначають автори, не можуть компенсувати нелiнiйнi спотворення i ефекти пам’ятi, тому пропонується перейти до апарату рядiв Вольтера 2-го порядку з адаптивним налаштуванням параметрiв ядра.

Дискретна модель Вольтера, що використовується в статтi, має вигляд:

$$y[n]=h_{0}+\sum_{i=0}^{M_{1}-1}h_{1}[i]\,x[n-i]+\sum_{i=0}^{M_{2}-1}\sum_{j=0}^{M_{2}-1}h_{2}[i,j]\,x[n-i]\,x[n-j],$$

де $h_{1}[i]$, $h_{2}[i,j]$ — коефiцiєнти ядер, $M_{1},M_{2}$ — глибини пам’ятi вiдповiдних ядер. Адаптацiя коефiцiєнтiв виконується за критерiєм MMSE — мiнiмуму середньоквадратичної помилки:

$$MMSE=\min_{\{h_{1},h_{2}\}}E\left[\left(y[n]-\widehat{y}[n]\right)^{2}\right].$$

На кожному кроцi адаптацiї обчислюється локальна похибка, i ваги ядер оновлюються через систему нормальних рiвнянь $C_{x}\cdot\overrightarrow{h}={\overrightarrow{r}}_{yx}$, де $C_{x}$ — коварiацiйна матриця входу, ${\overrightarrow{r}}_{yx}$ — крос-кореляцiйний вектор.

Чисельне моделювання, виконане авторами, дає цiкавий результат. Для структурованих сигналiв (OFDM, 64 пiднесучi, QAM-16, частота дискретизацiї 960 кГц), якi мають виражену гармонiйну структуру, метод Вольтера 2-го порядку забезпечує зменшення ефективної ширини спектра на 1.9–8.6% i вiдповiдне зростання спектральної ефективностi на 1.9–5%. Однак для широкосмугових стохастичних (шумоподiбних) сигналiв той самий метод дає збiльшення ефективної ширини спектра приблизно на 15%, з вiдповiдним падiнням спектральної ефективностi на ~13% [6, табл. 1]. Автори чесно фiксують це обмеження i формулюють висновок: метод Вольтера не є унiверсальним, i для його стабiльної роботи на сигналах з рiзною статистикою потрiбно «декорелювання та зменшення спектральної надмiрностi».

8.2. Концептуальна реконструкцiя

Не входячи в технiчнi деталi, концептуальний змiст статтi [6] 2026 р. можна реконструювати в чотири пункти.

Перше. Постановка задачi — Вольтера-обробка стохастичного сигналу з адаптацiєю параметрiв ядра за статистичними характеристиками входу — формально перегукується з типом задачi кандидатської Кунченка 1972/1973 р., де ряди Вольтера застосовувалися для знаходження оцiнок невiдомих параметрiв випадкових процесiв. Через 50 рокiв українськi радiотехнiчнi дослiдники незалежно повертаються до близької концептуальної точки: нелiнiйний функцiонал вiд випадкового процесу використовується як iнструмент оцiнювання або адаптацiї.

Друге. Метод адаптацiї — нормальнi рiвняння $C_{x}\cdot\overrightarrow{h}={\overrightarrow{r}}_{yx}$ — має спорiднену лiнiйно-алгебраїчну форму з рiвняннями для коефiцiєнтiв полiномiальних оцiнювачiв, але оптимiзує iнший об’єкт. У статтi 2026 р. це MMSE-регресiя для ядра Вольтера-фiльтра: параметрами є $h_{1},h_{2}$, а критерiєм є похибка виходу моделi. У зрiлому апаратi Кунченка параметром є характеристика процесу або розподiлу, а матриця центрованих корелянтiв входить у моментну процедуру оцiнювання. Саме ця вiдмiннiсть не дозволяє ототожнювати VOTTP-пiдхiд iз ММПл, але робить його природною точкою для такого узагальнення.

Третє. Виявлене авторами обмеження — 13% спектральна деградацiя на шумоподiбних сигналах — можна iнтерпретувати як симптом недостатнього узгодження ядра з моментною структурою сигналу. Метод оптимiзує ядра за L2-критерiєм, який працює через коварiацiйну проєкцiю i не використовує прямо асиметрiю $\gamma_{3}$, ексцес $\gamma_{4}$ та iншi характеристики вищих порядкiв. Апарат Кунченка пiдказує iншу можливу траєкторiю: будувати адаптацiю не лише за коварiацiями, а й за матрицею центрованих корелянтiв базисних функцiй. За вiдповiдних моментних умов i невиродженостi цiєї матрицi така процедура може дати редукцiю дисперсiї оцiнок у тих класах негаусiвських розподiлiв, де $g_{2}<1$.

Четверте. Список лiтератури статтi мiстить 20 посилань, переважно класичних: Rugh 1981 [43], Stenger i Rabenstein, Favier, Orcioni, Gibiino, Zhu, Chang, Gariachy i Shcherbinin (їхня попередня робота 2025), Kapustii, Karhunen-Loève transform, Wheeler i Holder, Sosulin, Kharkevich, Pugachov. Жодного посилання на школу Кунченка немає. Жодної згадки про монографiю Shaker 2002, жодної згадки про доповiдь IEEE ISIT 1997. Українськi автори в українському радiотехнiчному журналi цитують класичну лiтературу, але не Кунченка 2002 р. з Aachen — попри те, що Кунченко був присутнiм у IEEE-лiтературi вже з 1997 р. Однак вони пропускають не тiльки школу Кунченка, але й її захiдний аналог — традицiю SLS (Second-order Least Squares), яка з 2003 р. систематично розвивається в захiднiй економетрицi й бiостатистицi саме для задач, концептуально близьких до тiєї, що розв’язується в [6] (див. § 7.5). Це пiдкреслює системний характер iнфраструктурного розриву: мiж апаратом, що реально потрiбен для розв’язання поставленої задачi, i поточним iнструментарiєм українських прикладних радiотехнiчних дослiдникiв лежить розрив, який не закривається не тiльки локальною (черкаською) школою, але й її глобальним захiдним аналогом.

8.3. Чому це симптом, а не докiр

Пiдкреслю: ситуацiя не є виною авторiв. Гарячий i Щербiнiн представляють харкiвський радiофiзичний центр — той самий, у спецiалiзованiй вченiй радi якого Кунченко захищав у 1988 р. свою докторську дисертацiю. Мiж цими двома точками — Харкiв 1988 i Харкiв 2026 — лежать десятилiття, упродовж яких канон школи був недостатньо вписаний у мейнстрiмну українську радiотехнiчну освiту. Це структурна, а не персональна проблема.

Симптом полягає у такому. Школа Кунченка, попри 50-рiчну iсторiю, шiсть монографiй, багатопоколiнну дисертацiйну структуру (§ 5), вихiд на мiжнароднi журнали (§ 6) i присутнiсть в IEEE-лiтературi починаючи з 1997 р. [12a], залишається локально невидимою у власному прикладному середовищi. Українськi радiотехнiчнi дослiдники, працюючи над задачами, для яких апарат школи буквально був створений, не знають про його iснування. Це не може бути списане на «недостатню рекламу» — школа дала Shaker Verlag 2002, IET Signal Processing 2017, arXiv 2025 р., публiчний R-пакет EstemPMM на CRAN. Проблема глибша: мiж апаратом школи i його прикладними споживачами в Українi iснує iнфраструктурний розрив, наслiдки якого ми обговорюємо в § 11.

Стаття Гарячого/Щербiнiна 2026 р. — найпрямiша дiагностична точка цього розриву. I саме тому вона стає природною мотивацiєю для нашої меморiальної статтi: не для того, щоб вказати на недогляд авторiв, а для того, щоб через демонстрацiю формального мосту мiж їхньою задачею i апаратом школи закрити цей розрив бодай на одну точку.

Цей мiст ми будуємо в § 9.

9. Математичний мiст: модель Вольтера як стохастичний полiном i рiзниця критерiїв оцiнювання

Цей роздiл є методологiчним ядром статтi. Його мета — не лише провести iсторичну паралель мiж рядами Вольтера i стохастичними полiномами Кунченка, а формально показати, що клас скiнченних Вольтера-моделей природно вкладається в клас узагальнених стохастичних полiномiв на векторному аргументi. Це вкладення є твердженням про базис i форму моделi, а не твердженням про тотожнiсть методiв. Пiсля цього можна чiтко роздiлити два критерiї: MMSE/L2 як фiксовану коварiацiйну проєкцiю для адаптацiї ядра i ММПл як параметрично залежну моментну процедуру оцiнювання параметра процесу або розподiлу.

9.1. Твердження про вкладення Вольтера-моделi

Твердження 1 (Вольтера-модель як узагальнений стохастичний полiном). Нехай спостерiгається дискретний процес $x[n]$, для якого iснують моменти порядку, достатнього для побудови всiх добуткiв до степеня $N$. Нехай також задано скiнченну пам’ять $M$ i вектор спостережень

$$\overrightarrow{x}_{n}=(x[n],x[n-1],\ldots,x[n-M+1])^{T}.$$

Тодi будь-яка скiнченна модель Вольтера степеня $N$ з пам’яттю $M$ може бути записана як узагальнений стохастичний полiном Кунченка на векторному аргументi $\overrightarrow{x}_{n}$ з базисом мономiальних добуткiв

$$\{\varphi_{k}\}=\left\{x[n-i_{1}]x[n-i_{2}]\cdots x[n-i_{p}]:\;p=1,\ldots,N,\;0\leq i_{1}\leq\cdots\leq i_{p}\leq M-1\right\}.$$

Кiлькiсть базисних функцiй дорiвнює

$$S=\sum_{p=1}^{N}\binom{M+p-1}{p}.$$

Для випадку $N=2$ маємо $S=M+M(M+1)/2$, якщо враховується симетрiя квадратичного ядра.

Доведення є прямим переписуванням Вольтера-розкладу як лiнiйної комбiнацiї базисних функцiй вiд вектора $\overrightarrow{x}_{n}$. Для другого порядку дискретна модель має вигляд

$$y[n]=h_{0}+\sum_{i=0}^{M_{1}-1}h_{1}[i]x[n-i]+\sum_{i=0}^{M_{2}-1}\sum_{j=0}^{M_{2}-1}h_{2}[i,j]x[n-i]x[n-j].$$

Пiсля введення $M=\max(M_{1},M_{2})$ вона переписується як

$$y[n]=h_{0}+\sum_{i=0}^{M-1}h_{1}[i]\varphi_{1}^{(i)}(\overrightarrow{x}_{n})+\sum_{i,j=0}^{M-1}h_{2}[i,j]\varphi_{2}^{(i,j)}(\overrightarrow{x}_{n}),$$

де $\varphi_{1}^{(i)}(\overrightarrow{x}_{n})=x[n-i]$, а $\varphi_{2}^{(i,j)}(\overrightarrow{x}_{n})=x[n-i]x[n-j]$. Отже, на рiвнi базисного представлення Вольтера-модель є окремим випадком узагальненого стохастичного полiному з мономiальним базисом i векторним аргументом.

9.2. Рiзниця мiж MMSE/L2 i ММПл-критерiєм

Твердження 2 (критерiальна вiдмiннiсть). MMSE-адаптацiя Вольтера-ядра i ММПл-оцiнювання використовують подiбну лiнiйно-алгебраїчну форму нормальних рiвнянь, але оптимiзують рiзнi статистичнi об’єкти.

У MMSE-формулюваннi коефiцiєнти ядра знаходяться з задачi

$$\min_{h}E\{(y[n]-\widehat{y}[n])^{2}\},$$

що приводить до системи

$$\mathbf{C}_{x}\overrightarrow{h}=\overrightarrow{r}_{yx},$$

де $\mathbf{C}_{x}$ є коварiацiйною матрицею спостережуваних базисних функцiй, а $\overrightarrow{r}_{yx}$ — крос-кореляцiйним вектором. Це L2-проєкцiя на фiксований базис.

У ММПл-формулюваннi оптимальнi коефiцiєнти визначаються через параметрично залежну матрицю центрованих корелянтiв

$$\mathbf{F}_{S}(\theta)\overrightarrow{h}^{*}=\overrightarrow{b}(\theta),$$

де елементи $\mathbf{F}_{S}(\theta)$ побудованi з моментiв базисних функцiй, а вектор $\overrightarrow{b}(\theta)$ пов’язаний з похiдними моментних характеристик за параметром, який оцiнюється. Тому ММПл не є просто альтернативним способом розв’язати ту саму least-squares задачу: вiн змiнює сам критерiй, переводячи задачу з фiксованої L2-проєкцiї у параметрично адаптоване моментне оцiнювання.

Для оцiнювання середнього $\theta=\mu$ у класах розподiлiв, для яких виконуються стандартнi моментнi умови та умови регулярностi ММПл, асимптотична дисперсiя оцiнки другого степеня може бути записана через коефiцiєнт варiацiйної редукцiї

$$\sigma_{\widehat{\mu},\mathrm{PMM2}}^{2}=\frac{c_{2}}{N}g_{2},\qquad g_{2}=1-\frac{\gamma_{3}^{2}}{2+\gamma_{4}}.$$

Цю формулу слiд читати умовно: твердження про виграш ММПл є коректним для тих негаусiвських класiв, де матриця корелянтiв невироджена, потрiбнi моменти iснують, а $g_{2}<1$. У такiй формi результат є твердженням про клас оцiнювачiв та їхню асимптотичну ефективнiсть, а не унiверсальною декларацiєю для будь-якого негаусiвського розподiлу без умов.

9.3. Наслiдок для задачi адаптацiї Вольтера-ядра

Розглянута у статтi [6] задача має саме такий методологiчний змiст. Для структурованих сигналiв типу OFDM MMSE-адаптацiя ядра Вольтера працює задовiльно, оскiльки другий порядок компенсує частину перехресних гармонiчних взаємодiй. Для шумоподiбних широкосмугових сигналiв той самий L2-критерiй може погiршувати спектральну ефективнiсть, бо не використовує моментно-кумулянтну структуру сигналу.

Математична можливiсть, яку вiдкриває апарат ММПл, полягає в тому, щоб адаптувати ядро Вольтера не лише за коварiацiйною матрицею входу, а за параметричною матрицею центрованих корелянтiв базисних функцiй, оцiненою для вiдповiдного класу негаусiвського процесу. Гiпотеза, яку треба перевiрити чисельно, така: для сигналiв з iстотно ненульовими моментами вищих порядкiв ММПл-адаптацiя Вольтера-ядра може зменшувати дисперсiю оцiнок порiвняно з MMSE/L2-адаптацiєю, а отже потенцiйно усувати спектральну деградацiю, зафiксовану в [6].

Це не слiд подавати як завершений емпiричний результат: у поточнiй статтi побудовано формальний мiст i методологiчну гiпотезу. Її пiдтвердження вимагає Monte Carlo порiвняння на тих самих типах сигналiв, що використовувались у [6]: OFDM, фiльтрований бiлий шум, гiбридний гармонiчно-шумовий сигнал, рiзнi рiвнi нелiнiйностi та пам’ятi каналу.

9.4. Методологiчний висновок

Звiдси випливає обережний, але продуктивний висновок: апарат школи Кунченка може бути перенесений на Вольтера-моделi лише пiсля явної побудови вiдповiдного базису, матрицi центрованих корелянтiв, моментно-кумулянтних характеристик, перевiрки невиродженостi, порiвняння дисперсiй i валiдацiї на benchmark-сценарiях. Саме така постановка змiщує центр ваги статтi з iсторичного нагадування на формалiзацiю класу оцiнювачiв, критерiїв i перевiрюваних умов їхньої ефективностi.

10. Дослiдницька програма: вiд iсторичного мосту до перевiрюваних моделей

Формальний мiст, побудований у § 9, переводить iсторичний огляд у робочу програму. Її логiка проста: спочатку треба перевiрити, чи дає замiна критерiю реальний виграш на тих самих сигналах, де класична Вольтера-адаптацiя показала обмеження; далi — розширити базис, щоб описувати перехiд мiж структурованими й шумоподiбними сигналами; нарештi — поєднати оцiнювальну i детекторну гiлки школи в задачi виявлення змiни режиму. Нижче цi кроки подано як послiдовнiсть перевiрюваних моделей, а не як декларацiю готових результатiв.

10.1. ММПл-адаптацiя ядра Вольтера як моментне узагальнення MMSE-критерiю

Найближча задача — пряма експериментальна верифiкацiя тези § 9.3. Робоча гiпотеза формулюється обережно: замiна L2-критерiю в адаптацiї ядра Вольтера 2-го порядку на ММПл-критерiй з оптимiзованими за моментами вищих порядкiв коефiцiєнтами може усунути спектральну деградацiю на шумоподiбних сигналах у тих класах процесiв, де виконуються моментнi умови ММПл i спостерiгається варiацiйна редукцiя.

Експериментальний дизайн вiдтворює умови статтi [6]: OFDM (64 пiднесучi, QAM-16, 960 кГц), фiльтрований бiлий шум (LPF з нормованою частотою зрiзу 0.4), гiбридний сигнал (гармонiчний + шум), при рiзних рiвнях нелiнiйностi каналу i ефектах пам’ятi. Порiвнюються два варiанти адаптацiї: базовi MMSE-нормальнi рiвняння i моментне узагальнення, у якому система ММПл-рiвнянь $F_{S}\left(\overrightarrow{\theta}\right)\cdot{\overrightarrow{h}}^{*}=\overrightarrow{b}\left(\overrightarrow{\theta}\right)$ будується з оцiнюванням $\gamma_{3},\gamma_{4}$ безпосередньо з вибiрки. Метрики порiвняння: ефективна ширина спектра, спектральна ефективнiсть, дисперсiя оцiнок ядра.

Реалiзацiя — на базi R-пакета EstemPMM [33] з розширенням на векторнозначний аргумент i Volterra-структуру базису. Орiєнтовний час пiдготовки експерименту i статтi — 2–3 мiсяцi пiсля завершення цiєї оглядової роботи. Цiльовий журнал — IET Signal Processing або Circuits, Systems, and Signal Processing, де школа вже має вхiдну точку через [27, 35]. Альтернатива — пряма публiкацiя в ВОТТП як прямий дiалог зi статтею Гарячого i Щербiнiна.

10.2. PATP-параметризацiя ядра

Друга задача виходить з обмеження статтi [6], сформульованого самими авторами: метод Вольтера працює по-рiзному для структурованих сигналiв (OFDM) i шумоподiбних. Тому PATP-параметризацiя ядра розглядається тут як неперервний контроль переходу мiж структурованiстю i шумоподiбнiстю. Поточна школа Кунченка пропонує дискретне розрiзнення через перфорацiю кумулянтного опису — асиметричнi, ексцеснi, асиметрично-ексцеснi класи [4]. Це дискретний вибiр, що не вiдображає неперервної природи реальних сигналiв, якi можуть мати промiжну ступiнь структурованостi.

Альтернативний пiдхiд — введення параметрично адаптивного перехiдного полiному (PATP, Parametrically-Adaptive Transition Polynomial). Це гiпотетичне узагальнення базисної структури стохастичного полiному, в якому замiсть дискретного вибору з кiлькох класiв («степеневий», «тригонометричний», «фрактальний») використовується неперервний параметр $\alpha\in[0,1]$. Цей параметр визначає тип базисних функцiй плавно: у граничному випадку $\alpha=0$ базис складається з фрактальних функцiй вигляду $|\xi|^{1/i}$, якi краще описують шумоподiбнi сигнали з важкими хвостами; у випадку $\alpha=1$ — зi стандартних степеневих $\xi^{i}$, оптимальних для структурованих сигналiв типу OFDM; промiжнi значення $\alpha$ дають перехiднi базиси, що адаптуються до сигналiв з частковою структурою. Параметр $\alpha$ оптимiзується автоматично — за крос-валiдацiєю на калiбрувальнiй вибiрцi.

Концептуально це розширення апарату школи до неперервної параметризацiї базису. Воно не суперечить класичному формулюванню Кунченка, а доповнює його: дискретнi класи перфорацiї стають частковими випадками неперервного PATP-простору. Технiчно — потребує переформулювання матрицi центрованих корелянтiв $F_{S}$ як функцiї двох аргументiв: оцiнюваного параметра $\overrightarrow{\theta}$ i базисного параметра $\alpha$. Реалiзацiя i чисельна верифiкацiя — окрема стаття на 4–6 мiсяцiв. Цiльовi журнали — Signal Processing (Elsevier) або IEEE Transactions on Signal Processing, де неперервна параметризацiя базису як iнструмент адаптивної обробки знайде природну авдиторiю.

10.3. GSA-CUSUM детектор замiсть евристичного iндикатора нестабiльностi

Третя задача — замiна евристичного iндикатора нестабiльностi $K(t)$ зi статтi [6] на формальний полiномiальний CUSUM-детектор змiни розподiлу. Для цiєї постановки вже iснує близький внутрiшнiй прецедент школи — напiвпараметричне оцiнювання моменту розладнання параметрiв негаусiвських послiдовностей методом максимiзацiї полiнома [28, 28a]. Тут ми використовуємо умовну робочу абревiатуру GSA (Generalized Stochastic Approximation, узагальнена стохастична апроксимацiя) для тiєї гiлки апарату Кунченка, що базується на розкладi логарифма вiдношення правдоподiбностi в стохастичний ряд з оптимiзацiєю коефiцiєнтiв за моментними критерiями якостi формування вирiшних правил [12, 12a, 13]. Ця абревiатура у школi систематично не вживається — у внутрiшнiй термiнологiї ця гiлка описується розгорнуто (як «розклад логарифма вiдношення правдоподiбностi у виглядi стохастичних рядiв…» [4]) — однак у мiжнародному контекстi стислий ярлик зручний, i ми його приймаємо як технiчний термiн цiєї статтi.

Формалiзм полiномiального CUSUM-детектора (CUSUM, Cumulative Sum — кумулятивна сума, класична статистика виявлення змiни моменту розладнання):

$$T_{n}=\sum_{k=1}^{n}\Lambda_{S}^{(\mathrm{poly})}\left(x_{k}\right),\quad\tau_{\mathrm{detect}}=\min\{n:T_{n}>h\},$$

де $\Lambda_{S}^{(\mathrm{poly})}$ — полiномiальна апроксимацiя логарифма вiдношення правдоподiбностi, побудована за стохастичним рядом з оптимальними за моментними критерiями коефiцiєнтами; порiг $h$ обирається з нерiвностi Чебишева або Височанського-Петунiна для забезпечення контрольованої FAR (False Alarm Rate, ймовiрнiсть хибної тривоги). Це дає статистично обґрунтований детектор змiни розподiлу замiсть евристичного $K(t)$, з гарантiєю $\mathrm{FAR}\leq\varepsilon$ i обчислювальною складнiстю порядку $O\left(N\cdot S^{2}\right)$.

Технiчно — це iнтеграцiя двох гiлок школи: розкладу логарифма вiдношення правдоподiбностi в стохастичний ряд Кунченко (первинне джерело ISIT 1997 [12a]) i моментно-кумулянтного оцiнювача параметрiв (докторський апарат [4]). Експериментальна верифiкацiя на реальних радiотехнiчних сигналах з змiною режиму. Орiєнтовний термiн — 6–8 мiсяцiв. Цiльовi журнали — Sequential Analysis або Journal of Statistical Planning and Inference; альтернатива — IEEE Transactions on Information Theory як журнал з традицiєю публiкацiй з змiни точки.

10.4. Послiдовнiсть i взаємодоповнюванiсть

Три задачi утворюють природну послiдовнiсть: § 10.1 — замiна критерiю без змiни структури Вольтера-моделi; § 10.2 — розширення базису з дискретного на неперервний; § 10.3 — iнтеграцiя оцiнювальної та детекторної гiлок школи. У такому виглядi дослiдницька програма не завершує меморiальну статтю, а вiдкриває з неї наступний цикл робiт: вiд iсторично вмотивованої реконструкцiї до чисельно перевiрених моделей i вiдкритого benchmark-порiвняння.

11. Вiдкритi методологiчнi та iнфраструктурнi проблеми

Поряд з активною дослiдницькою програмою § 10, стан школи на 2026 р. вимагає назвати кiлька вiдкритих проблем. Вони не знецiнюють уже зроблене; навпаки, саме зрiлiсть апарату дозволяє сформулювати, чого йому бракує для ширшої наукової видимостi та вiдтворюваного порiвняння з сумiжними пiдходами.

11.1. Iнфраструктурний розрив iз прикладною українською радiотехнiкою

Найвидимiша i найболiснiша прогалина — те, що стаття [6] зробила прозорим. Мiж апаратом школи i його природними прикладними споживачами в Українi iснує розрив, який не закривається нi монографiями, нi мiжнародними публiкацiями. Виходи школи в IEEE ISIT 1997 [12a], IET Signal Processing 2017 [27] i Circuits, Systems, and Signal Processing 2017 [35] не сягнули харкiвської радiотехнiчної аудиторiї; англомовний канон Shaker 2002 [9] не сягнув нi викладацьких корпусiв, нi кафедральних бiблiотек. Українськi обороннi радiотехнiчнi центри в 2026 р. цитують класичну лiтературу, але не Кунченка 2002 р.

Зачинити цей розрив — задача не суто наукова, а iнфраструктурна. Вона вимагає українських оглядових публiкацiй (включно з цiєю), українських навчальних посiбникiв на основi апарату школи, iнтеграцiї ММПл у курси статистичної радiотехнiки в українських ВНЗ, прямих дiалогових публiкацiй у журналах, де працюють прикладнi дослiдники (ВОТТП, Радiоелектроннi i комп’ютернi системи). Без цього кроку мiжнародна видимiсть школи буде далi рости, а локальна — стагнувати.

11.2. Формальнi мости до GMM, M-оцiнювачiв, L-моментiв i SLS

Як зазначено в § 7, концептуальна спорiдненiсть мiж апаратом Кунченка i паралельними захiдними традицiями (GMM Hansen, M-оцiнювачi Хубера, L-моменти Хосейна, SLS Wang) очевидна, але формальних мостiв мiж цими школами в лiтературi здебiльшого немає. ММПл можна iнтерпретувати як специфiчну форму GMM з замiною Hansen-вагової матрицi на $F_{S}\left(\overrightarrow{\theta}\right)$, але цей зв’язок поки не оформлений у математично строгому виглядi. Аналогiчно з L-моментами — концептуально близький апарат, але без формального мiстка.

Окремої уваги заслуговує спiвставлення PMM2 $\leftrightarrow$ SLS. На вiдмiну вiд мостiв до GMM та L-моментiв, якi залишаються чисто концептуальними, тут емпiричний мiст уже частково побудований: робота [25] прямо порiвнює ефективнiсть обох методiв i демонструє їхню практичну еквiвалентнiсть на нелiнiйних регресiйних задачах з $\chi$²-помилками. Однак повноформатне теоретичне зведення PMM2 i SLS у єдину формальну рамку — окрема публiкацiя, яка в лiтературi поки не з’явилася. Природна постановка такої роботи: показати, що SLS — це частковий випадок узагальненого PMM з ваговою матрицею певної структури, а оптимальнi коефiцiєнти PMM при S=2 є альтернативною параметризацiєю тiєї ж сiм’ї оцiнювачiв. Якщо це теоретичне зведення вдасться побудувати, школа Кунченка отримує природну точку входу в стандартну захiдну лiтературу з нелiнiйної регресiї — журнали рiвня Annals of the Institute of Statistical Mathematics (де SLS публiкується традицiйно), Journal of Statistical Planning and Inference, Econometric Theory.

Будь-яка з цих формалiзацiй — самостiйна публiкацiя в журналi рiвня Annals of Statistics, Journal of the American Statistical Association, Biometrika, де школа Кунченка поки не присутня. Це найвища планка мiжнародного позицiонування, яка реальна для школи лише через побудову таких мостiв.

11.3. Вiдсутнiсть систематичного benchmark-датасету

Усi публiкацiї школи 2006–2026 рр. використовують власнi згенерованi датасети — Monte Carlo з конкретно обраними розподiлами iнновацiй, синтетичнi OFDM з конкретно обраними нелiнiйностями, конкретнi моделi ARIMA з конкретними iнновацiями. Це робить порiвняння результатiв мiж статтями школи скрутним i унеможливлює пряме зiставлення з зовнiшнiми оцiнювачами. Школа не має publicly available benchmark dataset на зразок UCI ML Repository або PhysioNet, на якому будь-який зовнiшнiй дослiдник мiг би оцiнити ММПл проти альтернатив.

Створення такого датасету — реалiстична задача на 9–12 мiсяцiв: добiрка 8–12 реалiстичних радiотехнiчних, метрологiчних i фiнансових сценарiїв, з добре документованою генерацiєю, вiдкритою публiкацiєю через Zenodo або OSF, i набором базових скриптiв для вiдтворення на R/Python. Це iнфраструктурна робота, без якої школа залишатиметься замкненою на власну спiльноту.

11.4. PMM + Deep Learning гiбриди

З 2018 р. в глобальнiй статистицi й обробцi сигналiв стрiмко розвивається напрямок, що поєднує класичнi семiпараметричнi методи з нейромережевими архiтектурами — neural ODEs з статистичною регуляризацiєю, deep state-space моделi, neural change-point detection. Школа Кунченка в цьому напрямку поки майже не присутня. Мiж тим апарат стохастичних полiномiв природно вписується в цей контекст: коефiцiєнти ММПл можуть бути параметризованi як виходи невеликих нейромереж, що навчаються спiльно з основним моделем, а матриця $F_{S}$ — використовуватись як inductive bias для регуляризацiї втрат.

Це широкий i недослiджений простiр. Першi роботи в цьому напрямку могли б з’явитись на стику EstemPMM з PyTorch/JAX через створення диференцiйовних модулiв ММПл.

12. Висновки i присвята

Школа Юрiя Петровича Кунченка пройшла шлях вiд конкретної радiофiзичної задачi до зрiлого апарату семiпараметричного негаусiвського оцiнювання. У кандидатськiй дисертацiї 1972/1973 р. ряди Вольтера були застосованi до знаходження оцiнок невiдомих параметрiв випадкових процесiв. У монографiях 1987–2006 рр. ця iдея перетворилася на стохастичнi полiноми, метод максимiзацiї полiному, простiр з порiдним елементом i моментнi критерiї перевiрки гiпотез. У роботах учнiв i послiдовникiв 2006–2026 рр. вона продовжилася в регресiйному оцiнюваннi, сигнально-детекторних задачах, метрологiї, обробцi бiомедичних сигналiв i програмнiй реалiзацiї EstemPMM.

Головний висновок цiєї статтi полягає в тому, що iсторiя школи не є лише iсторiєю спадкоємностi. Вона є траєкторiєю статистичного методу. Випадок 2026 р. з Вольтера-обробкою стохастичних сигналiв показує, що вихiдний тип постановки Кунченка повертається в сучасну прикладну радiотехнiку: нелiнiйний функцiонал вiд випадкового процесу знову використовується для оцiнювальної або адаптивної процедури. Формальний мiст, побудований у § 9, пояснює, як скiнченна Вольтера-модель вкладається в клас узагальнених стохастичних полiномiв, але не ототожнює MMSE-адаптацiю з ММПл. Саме розходження мiж цими критерiями i створює дослiдницьку можливiсть: замiнити або доповнити фiксований L2-критерiй параметрично залежним моментним критерiєм i перевiрити, чи дає це виграш на задачах типу [6].

Цей висновок не слiд читати як готову обiцянку унiверсального виграшу. Коректна постановка потребує перевiрки моментних умов, невиродженостi матрицi центрованих корелянтiв i чисельного порiвняння на benchmark-сценарiях. Саме тому дослiдницька програма § 10 є необхiдним продовженням статтi: вона перетворює пам’ять про школу на роботу з її апаратом у сучасному методологiчному полi.

Текст присвячено пам’ятi Юрiя Петровича Кунченка до 87-ї рiчницi його народження. Його наукова спадщина важлива не лише тим, що створила школу, монографiї та поколiння учнiв. Вона залишила спосiб бачити в прикладнiй задачi математичний об’єкт, а в математичному об’єктi — майбутню прикладну задачу. Саме цей подвiйний погляд робить апарат стохастичних полiномiв живим i сьогоднi.

Список лiтератури

[1] Кунченко Ю.П. Застосування рядiв Вольтера для знаходження оцiнок невiдомих параметрiв випадкових процесiв: дис. … канд. фiз.-мат. наук: 01.04.03. Томськ: Томський державний унiверситет, 1972/1973. 164 с. Шифр зберiгання РДБ: OD Дк 73-1/1227. URL: https://search.rsl.ru/ru/record/01009787980; автореферат: https://search.rsl.ru/ru/record/01007428279.

[2] Кунченко Ю.П., Лега Ю.Г. Оцiнка параметрiв випадкових величин методом максимiзацiї полiному. Київ: Наукова думка, 1991/1992.

[3] Кунченко Ю.П. Полiноми наближення у просторi з породжувальним елементом. Київ: Наукова думка, 2005. (україномовна версiя)

[3a] Кунченко Ю.П. Полиномы приближения в пространстве с порождающим элементом. К.: Наукова думка, 2003. 243 с. (оригiнальне росiйськомовне видання)

[4] Заболотнiй С.В. Iнформацiйна технологiя ймовiрнiсного дiагностування розладнання параметрiв негаусових послiдовностей: дис. … д-ра техн. наук: 05.13.06. Львiв: Українська академiя друкарства, 2015.

[5] Палагiн В.В. Математичнi моделi, методи та засоби виявлення i розрiзнення сигналiв на фонi негаусових завад: дис. … д-ра техн. наук: 01.05.02. Черкаси: ЧДТУ, 2013.

[6] Гарячий М., Щербiнiн С. Метод формування стохастичних сигналiв iз використанням рядiв Вольтера // Вимiрювальна та обчислювальна технiка в технологiчних процесах. 2026. № 1. С. 47–60.

[7] Меморiальна стаття про Ю.П. Кунченка. Сайт кафедри радiотехнiки ЧДТУ. URL: https://rtrs.chdtu.edu.ua/history-of-the-department/

[8] Кунченко Ю.П. Нелiнiйна оцiнка параметрiв негауссiвських радiофiзичних сигналiв. Київ: Вища школа, 1987. 191 с.

[9] Kunchenko Y.P. Polynomial Parameter Estimations of Close to Gaussian Random Variables. Aachen: Shaker Verlag, 2002. 396 p.

[10] Кунченко Ю.П., Заболотнiй С.В. Полiномiальнi оцiнки параметрiв близьких до гаусових випадкових величин. Частина 1, 2. Черкаси: ЧIТI, 2001.

[10a] Zabolotnii S.W., Martynenko S.S., Salypa S.V. Method of verification of hypothesis about mean value on a basis of expansion in a space with generating element // Radioelectronics and Communications Systems. 2018. Vol. 61, No. 5. P. 222–229. DOI: https://doi.org/10.3103/S0735272718050060.

[11] Кунченко Ю.П. Стохастические полиномы. К.: Наукова думка, 2006. 275 с.

[12] Кунченко Ю.П., Палагiн В.В. Побудова моментного критерiю якостi типу Неймана-Пiрсона для перевiрки простих статистичних гiпотез // Вiсник Iнженерної академiї України. 2005. № 1. С. 26–30.

[12a] Kunchenko Y. A moment performance criteria of a decision-making for testing simple statistical hypothesis // Proc. IEEE International Symposium on Information Theory (ISIT), Ulm, Germany, July 1997. P. 407. DOI: https://doi.org/10.1109/ISIT.1997.613344.

[13] Кунченко Ю.П., Палагiн В.В. Перевiрка статистичних гiпотез при використаннi полiномiальних вирiшних правил, оптимальних за моментним критерiєм суми асимптотичних ймовiрностей помилок // Радiоелектронiка та iнформатика. 2006. № 3 (34). С. 4–11.

[14] Палагiн В.В. Алгоритми виявлення сигналiв на фонi негауссiвських завад за критерiєм асимптотичної нормальностi: дис. … канд. техн. наук: 05.12.01. Черкаси: ЧДТУ, 1999.

[15] Заболотнiй С.В. Нелiнiйнi алгоритми визначення параметрiв негаусових випадкових послiдовностей у каналах iнформацiйно-вимiрювальних систем: дис. … канд. техн. наук: 05.11.16. Черкаси: ЧДТУ, 2000.

[16] Вєдєрнiков Д.А. Математичнi моделi, методи та засоби оцiнювання параметра постiйного сигналу на фонi негаусових корельованих завад: дис. … PhD. Черкаси: ЧДТУ, 2021.

[17] Смiрнов Д.О. Математичнi моделi, методи та засоби виявлення постiйного сигналу на фонi негаусових корельованих завад: дис. … PhD. Черкаси: ЧДТУ, 2025.

[18] Ткаченко О.М. Полiномiальнi методи та засоби оцiнювання параметрiв регресiї з використанням моделей негаусових помилок: дис. … PhD. Черкаси: ЧДТУ, 2021.

[19] Chertov O., Slipets T. Kunchenko’s Polynomials for Template Matching. arXiv:1107.2085, 2011.

[20] Chertov O., Slipets T. Epileptic seizures diagnose using Kunchenko polynomials template matching // Progress in Industrial Mathematics at ECMI 2012 / Eds. M. Fontes, M. Günther, N. Marheineke. Springer, Cham, 2014. P. 245–248. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-319-05365-3_33.

[21] Warsza Z.L., Zabolotnii S.W. A polynomial estimation of measurand parameters for samples of non-Gaussian symmetrically distributed data // AISC, vol. 550. Springer, Cham, 2017. P. 468–480. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-319-54042-9_45.

[22] Warsza Z.L., Zabolotnii S.W. Estimation of measurand parameters for data from asymmetric distributions by polynomial maximization method // AISC, vol. 743. Springer, 2018. P. 746–757. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-319-77179-3_74.

[23] Zabolotnii S., Warsza Z.L., Tkachenko O. Polynomial Estimation of Linear Regression Parameters for the Asymmetric PDF of Errors // AISC, vol. 743. Springer, 2018. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-319-77179-3_75.

[24] Zabolotnii S., Warsza Z.L., Tkachenko O. Estimation of Linear Regression Parameters of Symmetric Non-Gaussian Errors by Polynomial Maximization Method // Advances in Intelligent Systems and Computing, vol. 920. Springer, 2019. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-030-13273-6_59.

[25] Zabolotnii S., Tkachenko O., Nowakowski W., Warsza Z.L. Application of the Polynomial Maximization Method for Estimating Nonlinear Regression Parameters with Non-gaussian Asymmetric Errors // Automation 2024: Advances in Automation, Robotics and Measurement Techniques. Springer LNNS, vol. 1219, 2025. P. 1–15. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-031-78266-4_30.

[26] Palahin V., Juhár J. Joint signal parameter estimation in non-Gaussian noise by the method of polynomial maximization // Journal of Electrical Engineering. 2016. Vol. 67, No. 3. P. 217–221. DOI: https://doi.org/10.1515/jee-2016-0031.

[27] Vokorokos L., Ivchenko A., Marchevský S., Palahina E., Palahin V. Parameters estimation of correlated non-Gaussian processes by the method of polynomial maximisation // IET Signal Processing. 2017. Vol. 11, No. 3. P. 313–319.

[28] Zabolotnii S.W., Warsza Z.L. Semi-parametric estimation of the change-point of parameters of non-Gaussian sequences by polynomial maximization method // AISC, vol. 440. Springer, Heidelberg, 2016. P. 903–919. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-319-29357-8_80.

[28a] Zabolotnii S.W., Warsza Z.L. Semi-parametric polynomial method for retrospective estimation of the change-point of parameters of non-Gaussian sequences // Advanced Mathematical and Computational Tools in Metrology and Testing X (AMCTM X) / Eds. F. Pavese et al. Series on Advances in Mathematics for Applied Sciences, vol. 86. World Scientific, Singapore, 2015. P. 400–408.

[29] Матерiали VII Мiжнародної науково-практичної конференцiї «Обробка сигналiв i негауссiвських процесiв». Черкаси: ЧДТУ, 2019. 212 с.

[30] Zabolotnii S.V., Chepynoha A.V., Bondarenko Yu.Yu., Rud M.P. Polynomial parameter estimation of exponential power distribution data // Visnyk NTUU KPI Seriia - Radiotekhnika Radioaparatobuduvannia. 2018. Issue 75. P. 40–47. DOI: https://doi.org/10.20535/radap.2018.75.40-47.

[31] Zabolotnii S., Khotunov V., Chepynoha A., Tkachenko O. Estimating parameters of linear regression with an exponential power distribution of errors by using a polynomial maximization method // Eastern-European Journal of Enterprise Technologies. 2021. Vol. 1, No. 4(109). DOI: https://doi.org/10.15587/1729-4061.2021.225525.

[32] Zabolotnii S. Applying PMM to estimate ARIMA models with asymmetric non-Gaussian innovations. arXiv:2511.07059, 2025.

[33] Zabolotnii S. EstemPMM: Polynomial Maximization Method for Non-Gaussian Errors. R package, CRAN, 2025. URL: https://cran.r-project.org/package=EstemPMM

[33a] Заболотнiй С.В., Чепинога А.В., Салипа С.В. Спосiб генерацiї випадкових величин: декларац. патент України на корисну модель № 57092, МПК G06F7/58. Заявл. 16.07.2010; Опубл. 10.02.2011. Бюл. № 3.

[34] Palahin V., Palahina I., Filipov V., Leleko S., Ivchenko A. Modeling of joint signal detection and parameter estimation on background of Non-Gaussian noise // Journal of Applied Mathematics and Computational Mechanics. 2015. Vol. 14, No. 3. P. 87–94. DOI: https://doi.org/10.17512/jamcm.2015.3.09.

[35] Palahina E., Gamcová M., Gladišová I., Gamec J., Palahin V. Signal Detection in Correlated Non-Gaussian Noise Using Higher-Order Statistics // Circuits, Systems, and Signal Processing. 2017. Vol. 37, No. 4. P. 1704–1723. DOI: https://doi.org/10.1007/s00034-017-0623-5.

[36] Smirnov D., Palahina E., Palahin V. Mathematical Modeling of Signal Detection in Non-gaussian Correlated Noise // Smart Technologies in Urban Engineering. STUE 2022. Lecture Notes in Networks and Systems, vol. 536. Springer, 2023. P. 65–74. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-031-20141-7_7.

[37] Krasilnikov A., Beregun V. Cumulant Detector of Non-Gaussian Signals against Background of Non-Gaussian Interferences // Radioelectronics and Communications Systems. 2024. Vol. 67, No. 6. P. 317–330. DOI: https://doi.org/10.3103/S0735272724060037.

[38] Чертов О.Р., Тавров Д.Ю. Use Kunchenko Polynomials for the Analysis of the Statistical Data // Eastern-European Journal of Enterprise Technologies. 2010. Vol. 4, Issue 4(46). P. 70–75.

[39] Захищенi дисертацiї за напрямком наукової школи професора Кунченка Ю.П. Сайт кафедри радiотехнiки ЧДТУ. URL: https://rtrs.chdtu.edu.ua/zahysty-dysertaczijnyh-robit/

[40] Заболотнiй С.В., Ткаченко О.М. Полiномiальнi адаптивнi процедури регресiйного аналiзу iз використанням моделей негаусових помилок на основi статистик вищих порядкiв // Тези доповiдей IV Мiжнародної науково-практичної конференцiї «Обчислювальний iнтелект (результати, проблеми, перспективи) — 2017» (ComInt-2017). Київ: КНУ iм. Т. Шевченка, 16–18 травня 2017 р. С. 113–114.

[41] Заболотнiй С.В., Ткаченко О.М. Застосування методу максимiзацiї полiнома для оцiнювання параметрiв однофакторної лiнiйної регресiї при негаусовому розподiлi помилок. Бiблiографiчний запис у перелiку праць О.М. Ткаченка, ЧДТУ. URL: https://rtrs.chdtu.edu.ua/postgraduate-students-of-the-department/

[42] Збiрка тез VIII Мiжнародної науково-практичної конференцiї «Обробка сигналiв i негауссiвських процесiв» (ОСНП-2021), присвяченої пам’ятi професора Ю.П. Кунченка. Черкаси: ЧДТУ, 25–26 травня 2021 р.

[43] Rugh W.J. Nonlinear System Theory: The Volterra/Wiener Approach. Baltimore: Johns Hopkins University Press, 1981.

[44] Schetzen M. The Volterra and Wiener Theories of Nonlinear Systems. New York: Wiley, 1980.

[45] Mathews V.J., Sicuranza G.L. Polynomial Signal Processing. New York: Wiley, 2000.

[46] Mendel J.M. Tutorial on higher-order statistics (spectra) in signal processing and system theory: theoretical results and some applications // Proceedings of the IEEE. 1991. Vol. 79, No. 3. P. 278–305.

[47] Nikias C.L., Petropulu A.P. Higher-Order Spectra Analysis: A Nonlinear Signal Processing Framework. Prentice Hall, 1993.

[48] Giannakis G.B., Tsatsanis M.K. Signal detection and classification using matched filtering and higher order statistics // IEEE Transactions on Acoustics, Speech, and Signal Processing. 1990. Vol. 38, No. 7. P. 1284–1296.

[49] Huber P.J. Robust Statistics. New York: Wiley, 1981.

[50] Hansen L.P. Large sample properties of generalized method of moments estimators // Econometrica. 1982. Vol. 50, No. 4. P. 1029–1054.

[51] Hosking J.R.M. L-moments: analysis and estimation of distributions using linear combinations of order statistics // Journal of the Royal Statistical Society, Series B. 1990. Vol. 52, No. 1. P. 105–124.

[52] Wang L. Estimation of nonlinear Berkson-type measurement error models // Statistica Sinica. 2003. Vol. 13. P. 1201–1210.

[53] Wang L., Leblanc A. Second-order nonlinear least squares estimation // Annals of the Institute of Statistical Mathematics. 2008. Vol. 60. P. 883–900. DOI: https://doi.org/10.1007/s10463-007-0139-z.

[54] Kim M., Ma Y. The efficiency of the second-order nonlinear least squares estimator and its extension // Annals of the Institute of Statistical Mathematics. 2012. Vol. 64. P. 751–764. DOI: https://doi.org/10.1007/s10463-011-0332-y.

[55] Gao L.L., Zhou J. New optimal design criteria for regression models with asymmetric errors // Journal of Statistical Planning and Inference. 2014. Vol. 149. P. 140–151. DOI: https://doi.org/10.1016/j.jspi.2014.01.005.

[56] Salamh M., Wang L. Second-order least squares estimation in nonlinear time series models with ARCH errors // Econometrics. 2021. Vol. 9, No. 4. Article 41. DOI: https://doi.org/10.3390/econometrics9040041.

[57] He L., Yue R.X., Du A. Optimal designs for comparing curves in regression models with asymmetric errors // Journal of Statistical Planning and Inference. 2024. Vol. 228. P. 46–58. DOI: https://doi.org/10.1016/j.jspi.2023.06.005.